Я Жданя, в мене гетеросексуальна орієнтація, я заміжня, в мене двоє дітей. Мене звати Вікторія, я представниця ЛГБТ-спільноти.

Як ми познайомились

Ми познайомилися у феміністичних колах, нас об’єднав наш спільний активізм. Раніше я дивилася Жданю в Тік-Тоці, в Інстаграмі. Але потім ми познайомилися, коли я почала вести Твіттер, теж на феміністичну тему. І після цього ми почали добре спілкуватися і навіть разом знімали огляд на «Супермаму».

Про Вікторію я знала одразу — в неї це написано в описі профілю, це відкрито. А мені яка різниця.

«А як ти ставишся?»

Мене коли питають — питали раніше, зараз рідко — а як ти ставишся до людей з ЛГБТ-спільноти? І я кожен раз думаю: а як я маю ставитись? А як я ставлюсь до людей з білявим волоссям? Ну я не розумію, просто це питання для мене дивне — що як ти ставишся? Як до людей? Так, як і до всіх інших людей, з якими я спілкуюся або не спілкуюся.

Тобто для мене це абсолютно не визначає людину і взагалі про неї практично нічого не говорить, окрім того, які вона стосунки може будувати. Все.

По-перше, дуже часто мені кажуть: а ти не схожа. Це для мене дуже смішно, тому що у людини немає певної зовнішньої характеристики за її орієнтацією.

І ще я дуже часто чула, що мої стосунки несправжні, що у мене немає майбутнього. Але я вважаю, що будь-які стосунки дорослих людей — здорові, за взаємною згодою — вони вже кращі, ніж будь-які аб’юзивні стосунки. І це не характеризується тим, чи вони одностатеві, чи різностатеві.

Тупикова гілка розвитку

Що одностатева пара — це тупикова гілка розвитку. Ну типу, у них немає… Ну ти ж не народиш дитину, тіпа, у вас не може бути дітей, все. І різностатеві пари — вони і не хочуть інколи; ну, буває, що і не можуть, а буває, що і не хочуть. Тіпа мені пише: ну, так можна всиновити. Я кажу: так, можна. Ну все, тупикова гілка розвитку закрилася.

І коли дозволять, коли дозволять одностатевим парам всиновлювати, удочеряти дітей — все, супер. А якщо, наприклад, є гетеросексуальна пара без дітей і лесбійки з трьома дітьми — хто з них тупикова гілка розвитку? Не знаю, до речі. Треба буде спитати, не знаю.

Про підтримку

Взагалі у мене більшість, все-таки, людей в оточенні — це теж представники ЛГБТ-спільноти. Але при цьому я отримувала величезну підтримку і від Ждані, і від інших людей. І ця підтримка для мене особливо цінна, тому що це людей навіть напряму не стосується. Тобто це не про їхню особистість, характеристику, але вони все одно витрачають свій час, ресурс на те, щоб допомогти іншим, розповісти іншим, показати іншим, що не можна бути гомофобом. Тому я можу сказати, що я отримувала дуже багато підтримки, і вона дуже важлива для мене.

Чи не кожен день — не знаю, но часто — в інтернеті або сперечаюсь, або хоча б дискутую на тему того, що ми маємо адекватніше ставитись, що це взагалі за прикол, гомофобія. Ні, я розумію, що гомофоби — люди, які не сприймають людей з ЛГБТ-спільноти, — вони були, є і будуть завжди. Для мене дико, коли вони проявляють фізичне насилля, коли вони цькують морально. Ну, онлайн це чи не онлайн — все це все одно на нас впливає. Не працює так, що я сказав щось в інтернеті — це щось, типа, не важливо, на неї це не вплине. Ні, вплине.

Все, що ми кажемо і говоримо, впливає на всіх людей і всюди. Кожен з нас впливає на всіх. Тобто сьогодні я поговорила з трьома людьми, щось їм сказала — вони собі, ну, може, щось змінилось у них, або щось відклалось. Вони пішли, поговорили ще з людьми, ті поговорили ще з людьми. І отак одна людина впливає на дуже багатьох людей.

Це треба робити публічно, щоб люди бачили, наскільки це важливо, і щоб не боялись долучатись. Може, комусь страшно — дійсно, комусь може бути страшно, страшно, що його засудять за його погляди. Я це все розумію. А тому, коли ти бачиш, що людей багато, які так само сміливо висловлюються, тобі вже стає трошечки менш страшно. А оця вся об’ємна і велика підтримка загалом впливає на ставлення до ЛГБТ-спільноти взагалі в нашому суспільстві.

Ви не самі

В першу чергу хочеться сказати їм, що вони не самі. І навіть якщо вони не готові зараз і не будуть готові через п’ять років — це нічого страшного. Головне — їм зробити це, коли вони будуть почувати себе безпечно і коли будуть знати, що поруч є люди, які підтримують.

Тому що, коли я вийшла з шафи, у мене не було такої підтримки, мої друзі відвернулися від мене. І я залишилася зовсім сама. Це нічим хорошим не закінчилося. Тому я вважаю, що кожна людина має спочатку розібратися в собі, знайти в собі внутрішню силу. І в цьому дуже може допомогти підтримка близьких людей. Іноді навіть не близьких, а незнайомців в інтернеті, які можуть поділитися схожим досвідом чи сказати якісь слова підтримки.

Бути готовим до того, що, можливо, доведеться змінити своє коло спілкування. І це нормально. У нас взагалі коло спілкування може змінюватись протягом життя, і декілька разів. А тут таке питання, що це твоя ідентичність. Ти не змінишся, все, ти вже такий. І тут або люди приймають, або ні. І краще було б, звісно, спілкуватися з людьми, які приймають тебе, які не будуть тебе засуджувати.

Рідних не обирають. Тут з рідними, звісно, такого не вийде, рідних тут не поміняєш нікуди. Або ви не будете спілкуватися, або все буде добре — тут як вийде. А от з друзями, знайомими — тут вже можна працювати. І взагалі така суспільна підтримка, навіть онлайн в інтернеті, вона прям важлива. І вона може допомогти людині легше прожити цей етап, коли вона умовно вийде з шафи.

«Це хвороба» й інші аргументи

Неповноцінними… Деякі люди досі посилаються на те, що це хвороба. Хоча вона вже 100–500 років як викреслена з МКХ. Але вони кажуть мені, що цю хворобу викреслили тільки тому, що ви натиснули і змусили людей її викреслити, бо ви там дуже сильно обурювалися. І що всі, хто цим займається, — за гранти. — Так, гранти, так.

Мене дратує, чому люди борються з людьми з ЛГБТ-спільноти. Я не розумію цього — тому що як це впливає взагалі на ваше життя? Не будуй стосунки з людиною іншої орієнтації.

«Якщо діти побачать — і діти такими ж стануть»… Ну так, це гомопропаганда. А якщо твій син буде іти і побачить, що двоє чоловіків цілуються на вулиці, — по-перше, де він таке зустріне? Я такого не бачила.