38 тижнів очікування

19.05.2015 Блог

Шлях однієї лесбійської пари до щасливого батьківства в історії, розказаній від першої особи. Частина 2.

Частина 1: Вагітність в одностатевій родині

Минуло майже три роки з моменту, коли ми вирішили, що хочемо дитину, і почали до цього йти.

Шлях був непростим, але результативним. Із листопада 2012 року за допомогою лікарки-гомеопатки (жінки, звісно ж) Женечка пройшла черговий етап очищення та підготовки, який був найменш травматичним для організму і виявився найбільш дієвим. До того моменту ми відвідували гомеопатку близько пів року. На думку нашої лікарки, організм Жені був схожий на капусту: він увібрав усе те, чим «годувала» його традиційна медицина, і не дуже хотів із цим розставатися. Тому всі пройдені нами процедури (голодування, п’явки тощо) не дали належного результату. Допомогли точно підібрані для Жені гомеопатичні препарати. Уже навесні лікарка зазначила, що стан значно покращився, і додала, що червень має бути сприятливим.

У середині травня Женечка знову повернулася до програми ІРМ (Інституту репродуктивної медицини). Вираховували овуляцію та готували ембріонотрансфер (ембріони у нас були, тож проходити етап вирощування яйцеклітин уже не довелося). Але цього разу ми твердо вирішили, що прийом призначених ліків будемо координувати з нашою гомеопаткою. У підсумку з традиційних ліків залишився тільки утрожестан, решту замінили гомеопатією.

Зачаття

Усі ми точно знаємо рік, місяць і день нашого народження. Багато хто знає день і навіть час свого народження. Але майже ніхто не знає дня свого зачаття… Ми ж — знаємо точно!

6 червня 2013 року нам зробили ембріонотрансфер. Між цими днями ми встигли відсвяткувати мій день народження 4 червня. Звісно, тоді ми ще не знали, що нарешті все вдалося!

Найцікавіше — у день ембріонотрансферу я вперше за всі три роки не потрапила до клініки: у мене була робоча зустріч, яка дуже затягнулася і перекреслила мені всі плани. Через те, що ми обидві нервували (Женя там, а я на роботі), ми несподівано посварилися, і Женя, психанувши, здійснила марш-кидок у три кілометри від клініки до гомеопатки після процедури (нагадаю — ембріонотрансфер безболісний).

У наступні після процедури дні ми намагалися перемкнутися, бо до цього кожного разу чекали й неймовірно засмучувалися. Звісно, в душі ми сподівалися, але намагалися жити своїм звичним життям (смачні вечері зі смачним вином, гості, прогулянки набережною і, звісно, робота).

Добре пам’ятаю день, коли посеред робочого дня від Жені прийшло смс-повідомлення: «у мене почалися місячні 😭». Це був удар. Я майже одразу передзвонила, ми поговорили. Яскравий червневий день затягнула пелена безвиході. Хотілося напитися і забутися. І ми напилися, це був джин. Ранок навряд чи міг бути добрим. Правила клініки зобов’язували вранці зробити тест на вагітність. Хто не знає, тест на вагітність — це паперова смужка із наклеєними на ній смужками-індикаторами. Вони проявляються при опусканні в сечу, рекомендують використовувати ранкову. Женя скористалася тестом і з байдужістю віддала його мені (треба почекати кілька хвилин, поки він просохне). Я не стала, як зазвичай, витріщатися на нього і пішла у своїх справах. Коли ж повернулася, то застигла від нерозуміння того, що відбувається. Картинка була незвичною для ока. Довелося взяти інструкцію і звірити побачене — на тесті чітко виднілися дві смужки.

Ми мовчки, без емоцій подивилися одна на одну і вирішили їхати в клініку здавати аналіз крові на ХГЛ.

Хоріонічний гонадотропін (ХГ, ХГЛ) — гормон, який виділяється плацентою під час вагітності. Належить до гонадотропних гормонів разом із лютеїнізуючим та фолікулостимулюючим, але відрізняється від них за амінокислотною послідовністю. Починає продукуватися з перших годин вагітності й зростає у кілька тисяч разів до 7–11 тижня, після чого поступово знижується.

Швидко зібралися, поїхали, здали кров. Обіцяли зателефонувати вдень і повідомити результати. Результат ХГЛ — позитивний! Значить, Женечка вагітна!

Яскравих емоцій і захоплення не було, стриманість у всьому — ми просто боялися дозволити собі радість. А як же місячні, які почалися у Жені? Виявляється, незначне виділення крові, схоже на початок місячних, може відбуватися у жінок саме в момент прикріплення ембріона до стінок матки.

Триместри

Звичайні люди живуть тижнями, як правило, робочими. У вагітних свій відлік часу — вони живуть календарними тижнями, з яких складаються триместри, всього їх три.

Нормальний у розумінні лікарів термін вагітності — це 40 тижнів, доношена дитина в розумінні медиків має народитися в період з 36 по 42 тиждень. У декретну відпустку йдуть із 30 тижня. Найцікавіше, що ці тижні рахують від моменту останніх місячних. Тому у визначенні термінів може бути похибка в один-два тижні.

Супровід вагітності

Отже — ми вагітні, точніше Женечка! Для репродуктивної медицини ми вже втратили цінність, але в ІРМ нам повідомили, що вони відкрили новий напрям — супровід вагітності, вартість 15 000 грн. У ці гроші входять необхідні аналізи, УЗД, планові огляди та консультації. Ми, порівнявши всі «за» (звична клініка, уважне ставлення, чистота, запис на зручний для нас час) та «проти» (вартість), обрали ІРМ і ні краплі не пошкодували. Спокій та нерви вагітної жінки мають бути головним предметом турботи людей, які її оточують.

Планових оглядів та аналізів досить багато. Лікарка (і знову жінка) нам дісталася позитивна, з легким пофігізмом, і це на краще. Запитань до огляду накопичується гора (у боці коле, тут тягне, тут нудить) разом із купою страхів (що їсти, що вживати, чи можна ванну, чи можна плавати тощо). Запитання — це була моя зона відповідальності, і я до неї дуже ретельно готувалася.

Женя — велика кавоманка. Демократична лікарка дозволила нам пити каву, їсти цукерки і навіть вживати алкоголь у помірних дозах. Навпаки, вона сказала, що різко нічого кидати не можна. Одним словом, з нашою лікаркою можна було все! Після кожного візиту вона з посмішкою казала: «Не переживайте, все буде добре!».

Завдяки тому, що ми були в ІРМ, ми уникнули безглуздих розмов про вік, а вони могли б бути, оскільки на момент зачаття Жені виповнився 41 рік. Звісно, вона виглядає набагато молодшою, але лікарі — люди, які звикли до статистики.

Лише двічі ми потрапили до звичайної поліклініки: один раз — для взяття на облік, другий — для оформлення лікарняного. В обох випадках ми побачили, як у черзі стоять вагітні та в яких жахливих умовах (спільний коридор, купа бабусь, хворі люди тощо). Ми зрозуміли, як мудро вчинили. Можна сказати, що в ІРМ ми були наче на курорті, окрім моменту здачі аналізів. Їх багато, здаються вони часто і натщесерце, тому доводилося носити з собою їжу (яблука, банани).

Через віковий ценз нам призначили генетичний аналіз крові. Ми здали, все було нормально. Також дуже рекомендували зробити амніоцентез. Ми, прочитавши про ризики та наслідки цієї маніпуляції, категорично відмовилися.

Амніоцентез — дослідження, при якому беруть для аналізу навколоплідну рідину. Голка проходить через черевну порожнину і матку, не торкаючись при цьому плаценти та дитини. Береться приблизно 15 мл навколоплідних вод.

Перший триместр

Перший триместр був найскладнішим. Рідко у кого він буває легким, адже через розвиток плода виникає гормональна перебудова організму або, як її ще називають у народі, токсикоз. У нас токсикоз був терпимим. Нудило, паморочилося в голові, але не рвало. І так було майже весь перший триместр (12 тижнів). При цьому потрібно ходити на роботу і там працювати. На роботі іноді ставало зле, був потрібен свіжий повітря.

Мало хто з вагітних жінок наважується на такому терміні поділитися своїм «щастям» із колегами на роботі, зазвичай посилаються на погане самопочуття і терплять.

Цікаво (це ми прочитали згодом), що в першому триместрі у малюка формуються внутрішні органи та системи, тоді як у майбутньої мами майже всі системи проходять жорстке випробування. Такий ось парадокс. Крім планових візитів раз на тиждень до нашої лікарки-репродуктологині з контрольним УЗД, ми часто приїжджали перевіритися — боролися таким чином зі своїми страхами. Усього 150 грн за УЗД — і спокій на кілька найближчих днів гарантовано.

Одна ситуація чітко дала нам зрозуміти, що боятися треба не думок, а дій — особливо, коли йдеться про фізичні навантаження. На 7–8 тижні Женя, яка вже почувалася краще, вирішила допомогти літнім батькам зібрати врожай — полізла на драбину на дачі й зібрала аличу з високого дерева, до дальніх гілок доводилося тягнутися. Батькам, звісно, ніхто нічого не казав про вагітність. Мене там не було і бути не могло, оскільки для Жениних батьків я просто не існую.

Вранці наступного дня Женя з жахом вигукнула: «кров». І тут було не до жартів. Ніхто нас не попереджав, і ми не могли цього прочитати, але точно знали, що у вагітних кровить нічого не повинно. Прилетіли в клініку, зробили УЗД і трохи видихнули: «відшарування плаценти немає, але потрібен спокій». Робота, разом із будь-якими справами по дому, скасувалася на три дні, а глобально — на всю вагітність. Ми домовилися, що Женя більше не піднімає нічого важчого за 2 кг і не здійснює трудових подвигів. Нам пощастило, що ми не втратили нашу дитину. До 12 тижня ми були дуже обережні, тому що до 12 тижня має закритися шийка матки, і після цього терміну шанс викидня прагне до нуля.

Другий триместр

Плановий огляд на 12 тижні ощасливив нас новиною — все в порядку, можете їхати у відпустку. Оскільки ми їхали машиною, нас попередили — мінімум вібрацій. Їхати довелося повільно і дуже обережно. Жнечці в машині було важко, сидіти можна не більше двох годин поспіль (тисне на органи), тому вона майже всю дорогу лежала на задньому сидінні.

Ми чудово відпочили тиждень у Карпатах і тиждень у Криму. Цього разу жодних рюкзаків та походів — пристойні умови, плавання в чистому морі та розмірені прогулянки. Права була наша подруга Катруся (вона народила доньку на 4 місяці раніше за нас). Другий триместр — золотий час. Уже не нудить, животик невеликий і зручно спати.

У другому триместрі настає момент, коли весь звичний гардероб нікуди не годиться. Женечка поставила собі за мету зберегти фігуру і не поправитися, тому як би їй не хотілося їсти, вона стримувалася і віддавала перевагу рослинній їжі, завдяки чому розмір ноги та розмір блузок у верхній частині зберігся. Але настав момент, коли ми поїхали до магазину для вагітних. Яке убозтво ці магазини для вагітних — абсолютно страшні синьо-сірі кольори, в’язані в прямому сенсі «бабські» кофти, шерстяні страшні товсті колготи. Ні, в цей жах однозначно не можна було вдягати мою Женю, улюбленим магазином одягу якої був BGN з хорошими лекалами, стильними костюмами та елегантними блузами. Пошук в інтернеті не дав нічого. Було вирішено купити хоча б звичайні тонкі колготки для вагітних, бо звичайні колготи тиснуть на живіт. Поїхали в магазинчик для вагітних у «Квадраті» на Лук’янівці. Обрали дві пари колгот — були майже щасливі. Походивши навколо в інших відділах, знайшли сукню-трапецію, яку я швидко схвалила, адже Женя в ній виглядала елегантно та сексуально. Повернувшись до магазинчика для вагітних, таки обрали ще одну непогану сукню строгого крою в геометричні фігури. У штанах дефіциту не було. Женя здогадалася, що як застібки для ґудзиків на штанях найкраще підходять еластичні тонкі резинки, якими в банку (а працювала вона в банку) люблять перев’язувати пачки грошей. Один край резинки зав’язується в петельку, інший — одягається на ґудзик. Ну й що, що ширінка не застібається, зате штани з дупи не падають.

Ще нам невимовно пощастило, що Катруся віддала нам свій одяг для вагітних: кілька джинсів, пару тенісок і сарафан. Цей одяг вона купила за кордоном, він був якісним і стильним. До цього моменту шовкові костюми вже були не потрібні Женечці — вона йшла в декрет. Настала осінь, і нова партія одягу виявилася дуже доречною. Також у хід пішов «одеж партнерки», оскільки ношу я переважно casual і зростом трохи більша. Женя почала використовувати мої сорочки. Залишилося вирішити питання із зимовим верхнім одягом, оскільки вільна норкова шуба абсолютно не поєднувалася з джинсами та спортивними черевиками, а наявні пуховики (навіть мій) були замалі в талії. Знову виручили друзі (вони на кілька розмірів більші за нас), запропонувавши свою відносно легку лижну куртку, що не продувалася. Варто зазначити — через перебудову організму вагітним завжди жарко. Восени та взимку це виявилося корисною властивістю. Моя мерзлячка Женечка в будь-яку погоду була зігріта.

Третій триместр

Третій триместр спочатку дуже схожий на другий, плюс з’являється довгоочікувана перспектива заслуженого відпочинку від роботи (ну хто не мріє відпочити від роботи пів рочку). Але з кожним днем ситуація змінюється.

Можуть проявитися проблеми з кишківником, оскільки всередині організму майже всі органи зсуваються зі своїх звичних місць. Потрібна легша їжа для нормального травлення (бурячок і чорнослив стали нашими найкращими друзями). Останні два місяці Женя майже не їла м’яса, натомість із задоволенням обирала свіжий хліб із маслом. Також з’являється прив’язка до дому чи до звичних місць, оскільки дорога до туалету має займати мінімум часу — можливість терпіти різко знижується, і особливо це проявляється вночі (бігати доводилося до 10 разів за ніч). Із несподіваного та вкрай неприємного — це молочниця: свербіж, біль, дискомфорт. Також у третьому триместрі виникає сонливість — Женя спала двічі на день. В інший час вигадувала собі справи й змушувала себе гуляти, щоб рухатися.

УЗД

В ІРМ нам робили багато УЗД. Перший триместр — кожні 2 тижні, другий — раз на місяць, третій — раз на два тижні. В ІРМ це не просто УЗД, а справжній кінозал. Ми заходили, Женя роздягалася, гасло світло, і я на великому екрані спостерігала за процесом, а кожен свій рух коментувала лікарка. Було дуже цікаво та пізнавально.

Була ще одна кумедна процедура — вимірювання серцебиття та активності малюка. На живіт накладали спеціальні датчики, а Женечці в руку давали кнопку керування. Коли малюк рухався, треба було натискати на кнопку. Виходила така собі гра на швидкість реакції.

Що ми робили під час вагітності

Окрім харчування та читання щоденника розвитку дитини в інтернеті, звісно, ми почали готуватися.

Знову ж таки, Катруся передала мені цілу стопку книг. Я вибрала для себе найважливішу, на мій погляд, — «Вагітний тато». Це сталося ще в другому триместрі, тому читати було цікаво, зіставляючи вже прожиті відчуття, поточні та ті, що ще попереду. Женя читала товсту і, як на мене, нудну книжку під назвою «Догляд за дитиною» і була тисячу разів права, бо такі книги можна прочитати й осмислити лише до народження дитини, потім на читання зовсім не буде часу.

Женя відновила свої улюблені заняття йогою. Звісно, це не та йога з Юлією А. (залишимо в секреті це широко відоме у вузьких йогівських колах ім’я), крім якої Женя звикла до вагітності. Йога для вагітних — це тихе засинання на килимку, менше з тим, добре, що вона у Жені була. Улюблене Женине плавання у відкритій воді вона не захотіла замінити на басейн, а помірне фізичне навантаження обов’язково потрібне. Залишатися у формі — ось що потрібно кожній вагітній жінці, бо ця форма дозволить легше пережити складний післяпологовий період.

На йогу Женя ходила після роботи, щоб не об’їдатися. Щообіду Женя гуляла Андріївським узвозом (вона поруч працювала) за будь-якої погоди. Годувала білок. Йога не допомогла практично, але була зарядкою і способом тримати тонус м’язів. Завдяки цьому майже не було проблем зі спиною. Нам пощастило — не було набряків ніг, не вилізли вени.

Коли після виходу в декрет Женя їздила на йогу вдень на метро (менше людей), ніхто їй не поступався місцем, окрім жінок середнього віку, кілька разів поступилися місцем зовсім молоді хлопці. Живіт у неї був уже дуже помітний, але наші люди старанно не звертали на це уваги. Помічали жінки середнього віку, які поступалися місцем і одразу ж заводили розмову про своїх дітей та онуків.

Одного разу у нас виникла дискусія у facebook з нашим другом на тему, що вагітні жінки роблять у метро і чому їм не сидиться вдома. Сваритися не хотілося, але я висловилася з цього приводу досить різко і була вкрай здивована, що навіть з боку геїв вагітна жінка перестає бути вільною людиною і щось комусь винна, переважно — вона не повинна вештатися під ногами у «нормальних» оточуючих…

Загалом ми намагалися багато гуляти, благо Оболонська набережна цьому сприяла.

Боротьба з зайвою вагою тривала. Регулярно Женя зважувалася, оцінюючи нормальну для цього терміну вагу. Лікарі її хвалили — вона не перегинала палицю з обмеженнями, але й не давала собі роз’їдатися. Особливо небезпечними в плані набору ваги є 8-й та 9-й місяці, набрані там кілограми дуже важко потім скинути. Нормальним з погляду ваги є плюс 8–12 кг. Ці цифри з’являються з огляду на те, що близько 3.5 кг — вага плода, 1 кг — вага навколоплідних вод, 2–3 кг — вага матки, плаценти та крові (живлення дитини здійснюється через пуповинну кров). Решта — рідина в організмі мами, жирок, який має накопичитися у мами, щоб у неї були сили ростити й годувати, а також молочні залози, що набрякають.

З корисних порад нам знадобилося використання крему від розтяжок, користувалися ми кремом від розтяжок Mustela — він приємно пахне і швидко вбирається. Ми почали ним користуватися ще в другому триместрі, змащуючи живіт, боки, груди та стегна. Дуже приємне заняття для обох 😊! Результат — у Жені немає жодної розтяжки. Дуже навіть можливо, що це результат відсутності зайвої ваги. Секрет крему від розтяжок — це зволоження шкіри. Об’єктивно, через гормональну перебудову шкіра стає більш сухою і догляд їй потрібен. Дуже може бути, що звичайний дитячий крем міг би дати такий самий ефект.

З мегаприємних спогадів — це фотосесія для вагітних. Я подивилася фотосесію Катрусі та ще однієї пари майбутніх батьків і зрозуміла — будемо зніматися. До цього питання ми підійшли з творчим натхненням. Заздалегідь познайомилися і зустрілися з фотографинею, обговорили концепцію фотозйомки, продумали й переміряли купу одягу, сходили обидві на манікюр, а в день фотосесії Жені зробили зачіску та макіяж. Знімалися ми в фотостудії, оскільки за вікном була зима. Результат вийшов чудовим! Лена, фотографиня, так легко і невимушено нас розкрила, що три години фотозйомки пролетіли швидко й весело. Всім, всім, всім рекомендую фотографиню Лену (smirnovaolena.com).

Підготовка до пологів

Звісно, ми звернулися за досвідом до молодих мам навколо нас. Беззаперечний авторитет був відданий мамі трьох дітей. Одного разу ми приїхали до неї в гості й довго-довго обговорювали, як вона готувалася, як зрозуміла, що збирається народжувати, що робила під час пологів, у кого народжувала і так далі. Запитань було багато. У мене навіть залишився невеличкий конспект у телефоні після нашої зустрічі. Людмилка — так звуть мою подругу, сказала, що вони з чоловіком ходили на курси підготовки до перших пологів і, в принципі, вона радить це зробити нам. На Женине запитання — чи не шкодуєш ти, що народжувала з чоловіком, Люда без вагань відповіла — звісно ні, Вітя мені дуже допоміг. Він був поруч, і мені було спокійніше, крім того, він міг адекватно проконтролювати те, що відбувається.

І ми зрозуміли, що таки так. Особливо враховуючи моє наполегливе бажання народжувати разом (партнерські пологи).

Найсвіжішими курсами виявилася «Азбука для Батьків» і зручне для нас відділення на Оболоні.

Женя піджартовувала з мене, що мене першу будуть відкачувати, оскільки я панічно боялася пологів і лише останнім часом більш-менш нормально переносила вигляд крові. Але я була непохитною — я мала зрозуміти, що розповідають на курсах, і бути готовою підтримати мою партнерку.

Ми записалися і пішли. На курсах було ще 3 пари, крім нас. Природно, гетеросексуальних. Спочатку ні у кого запитань не виникло, тому що сучасні вагітні жінки часто приходять на курси з ким завгодно: мами, подруги, сестри. Відповідно, я не була спочатку пінгвіном у зграї лебедів. Звісно, мене ідентифікували потім — рівно і спокійно. Лекторка у нас була (і, ймовірно, зараз є) чудова, звати Лера. Вона якраз була вагітною своєю другою дитиною, і було прекрасно, що вона могла поділитися своїм досвідом — уже пройденим і теперішнім. З Лерою та ще однією парою ми навіть часто зустрічалися потім під час прогулянок із візочком.

У програмі курсів був огляд пологових будинків Києва, передвісники пологів, етапи пологів, догляд за дитиною. У нас збереглися конспекти та методичка (до речі, виявилася дуже корисною щодо харчування мами та дитини). На той момент я ходила на курси, щоб народити разом із партнеркою. Пологи я сприймала як логічне завершення тривалого і складного процесу вагітності. Але як же була права Лера і чому ж я одразу не вловила сенс її фрази: «Дорогі мої, запам’ятайте. Пологи — це не кінець. Це тільки початок!».