Мене звати Яна, мені 23 роки. Це моя дружина Вікторія, ми вже разом 7 років. — А це моя подруга Яна, ми знайомі вже більше семи років. Виходить, що я знаю її навіть довше. — Так, і я її знаю довше, ніж тебе. Окремо ми були знайомі, а потім так сталося, що дівчата вже разом — і все. — А ти таки сама запропонувала дружити. — Так, так, так.

Як я дізналася

Ми на той момент не так близько спілкувалися, як зараз. Мені здається, що я дізналася десь з інтернету чи з пліток. У нас дуже маленьке місто, і якось це все дуже швидко поширилося.

Як я відреагувала? Мені здається, я подумала, що це дуже сміливо — розказати всім. Ставлення моє… ну, я вже не пам’ятаю на той момент, бо це було багато років тому, але негативного не було, ніяких таких емоцій.

Ми не відчули змін з твого боку. — Абсолютно. Ні з твого боку, ні з чийогось іншого, тому що я спілкуюся ще з її мамою, ми колись працювали разом з її татом. І ніколи не відчували, що щось змінилося в нашому спілкуванні.

Звичайна сім’я

Напевно, важливо уточнити зараз, у контексті нашої розмови, що в нас усі друзі гетеросексуальні. В нашому оточенні немає жодної ЛГБТ-пари, у нас повністю всі друзі гетеросексуальні. І, ну, я не знаю — ми ні з ким не перестали спілкуватися.

У мене, коли я зробила камінг-аут, лише одна людина з мого оточення пропала. Тобто з усього оточення це один відсоток — це дуже мало, я вважаю. А всі інші підтримали. Я не можу сказати, що в когось там кардинально якось змінилася думка.

Нас приймають наші друзі як звичайну сім’ю. Вони не розуміють, чому нас ніби можна вважати якимись не такими. І коли їм хтось щось каже, вони такі: «Що, блядь?» Типу, ну, в сенсі. Для них ми абсолютно… І те, що вони до цього так нормально ставляться, воно нормалізує для всіх цю ситуацію. Тому що ми дійсно саме звичайна сім’я — і заслуговуємо точно такого самого звичайного ставлення.

Мені взагалі дуже приємно, коли кажуть, що з нас беруть приклад, бо ми дуже гарна сім’я. Ну, так кажуть люди — то мені дуже приємно.

Міфи про ЛГБТ

Давайте візьмемо будь-який міф, який стосується ЛГБТ-людей, і просто над ним посміємося. Отак зі списку — абсолютно кожен. Тому що переважна більшість цих міфів базується і походить від людей, які абсолютно не знайомі з цією темою і просто вигадують ці міфи.

Тому що, ну, прикольно ж, коли ти щось не любиш — і ти виправдовуєш, чому ти це не любиш. От люди знайшли для себе ось такі виправдання, а потім зробили їх ярликами і стереотипами.

Підтримувати публічно

Ну, я вважаю, що це залежить від людини. Наприклад, я, можливо, і хотіла б публічно підтримувати. Мені здається, що якщо буде якась така ситуація, коли треба буде підтримати дівчат публічно, я це зроблю. Але це також залежить від людини.

Деякі люди готові публічно виступати і підтримувати. А деякі все одно, можливо, бояться якогось осуду — того, що їх ніби бачать із Яною та Вікою, — і підтримують їх у розмові, в житті і так далі, а публічно, скажімо в соцмережах, не готові це зробити.

Коли висловлюється ЛГБТ-представник, це сприймають як якийсь протест: от, подивіться на мене. А коли це говорить гетеролюдина, до неї більше дослухаються — тоді це не вважають за пропаганду. Так, тоді це не пропаганда. Воно чомусь так дивно працює в суспільстві.

Бережно до себе

Тут треба просто прислухатися до себе, вірити в себе, знати, що точно є люди, які підтримують. Не можуть відвернутися всі навколо — це неможливо. Все одно будуть люди, які тебе підтримують. Просто це все потрібно робити максимально бережно до себе.

Тут ще треба розуміти, що ми проживаємо в тій країні, де першочергово повинно стояти питання безпеки. Тому якщо є людина, яка думає, робити камінг-аут чи ні, я б перш за все порадила поставити собі питання: чи безпечно мені зараз робити цей камінг-аут — у тій ситуації і в тому житті, в якому я зараз перебуваю. Тому що, можливо, не завжди потрібно голосно кричати, а треба дочекатися певного моменту, коли про це можна буде сказати тихо, але дуже впевнено.

Ми такі самі, як усі

Досі існують якісь люди, які не дізналися про те, що була еволюція, з’явився інтернет, можна дізнатися інформацію, — і які досі говорять, що ЛГБТ — це хвороба. Це окрема категорія людей, яких треба відправити ще раз у школу, щоб вони засвоїли якісь базові норми того, як формується людина, особистість. Оце для мене топ-1. Найтупіше, що я чую, — це «хвороба».

Дуже засмучує, коли ЛГБТ-людей вважають якимись ненормальними, не такими, як усі. Тому що я вважаю себе особисто абсолютно такою, як усі. Я унікальна, неповторна і все таке — але я така сама, як і всі інші люди. І моя сім’я нічим абсолютно не відрізняється від інших сімей. Можливо, відрізняється тим, що ми дуже-дуже сильно любимо одне одного. Може, так не всі люблять. Ми абсолютно такі самі. Не треба нас там боятися, зневажати чи ще щось.

Я вірю, що це дійде до нашого суспільства, до наших людей. Це вже доходить, тому що є величезна різниця між тим, як я почувалася сім років тому в Україні, у суспільстві, і як я почуваюся зараз.