Вагітність в одностатевій родині

04.11.2012 Блог

Читайте також:

Як оформити одностатевий шлюб українкам та українцям Діти у квір-родинах. Як говорити про різноманіття

Передісторія

Минуло майже три роки з моменту, коли ми почали зустрічатися, точніше жити разом (ці дві події відбулися з мізерною різницею у 2 місяці).

Ми — родина! Ми — разом! Ми — це нова квінтесенція двох доти різних доль і життів! За цей час ми майже досконально розповіли одна одній історію свого життя трохи не з моменту народження. Багато речей було усвідомлено, точки дотику у світогляді знайдені, старі сердечні рани заліковані. Поступово ми підбиралися до найпотаємнішого в наших стосунках — до нашого спільного майбутнього.

Одного прекрасного дня у нас вистачило сміливості вичавити з себе: «Я хочу з тобою дітей», у цей і наступні дні ми подолали ще один поріг відвертості. Були сльози, нерви та обійми. Але остаточне усвідомлення (керівництво до дії) прийшло не швидко, від фрази до повного розуміння «хто з нас на що готовий» минуло близько пів року — робота, метушня, побут — усе це відсуває рішення, яке важливо прийняти кожній ЛГБТ+ родині. Ба більше, я ж не сказала, що ми — це дві дівчини, тобто одностатева родина. Мене звати Альона, мою партнерку звати Женя. Будьмо знайомі!

Я — складна людина і приймаю тільки усвідомлені рішення (не рахуючи перегонів на машині), до прийняття рішення мені необхідна всебічна аналітика ситуації. Але якщо я приймаю рішення, то роблю і відповідаю за нього. У мене підвищена відповідальність. Така вже я.

Моя велика фобія (кажу абсолютно відверто) у питанні дітей полягала в тому, що я ніколи-ніколи не хотіла народжувати. Усе, що було пов’язано з чоловіками, абортами, пологами та дітьми, моя крихка ЛГБТ+-свідомість блокувала і відповідала мені: «Тільки не це!». До дітей я ніколи не відчувала особливої любові й не розуміла своїх однокласниць, які зі шкільної лави декларували: «Я вийду заміж і в мене буде двоє дітей», який жах — думала я, слухаючи їх. На хрін ці діти треба? Ще й народжувати їх у муках, це ж страшенно боляче (колись у дитинстві побачила зйомки пологів по телевізору і капець — ніхто мене не міг переконати, що діти це добре…).

Але з Женею всі фобії зникли — складне мені здалося досить простим, я реально захотіла з нею дітей! Ми не обговорювали цю тему, ніхто мені цієї думки не нав’язував. Я хотіла з нею дітей і зрозуміла, що якщо ВОНА завагітніє і народить, уся інша картина світу для мене складеться ідеально! Звісно, я заходилася її вмовляти, та й умовляти особливо не довелося — вона майже одразу погодилася! Ура! У нашій родині з’явилася спільна омріяна Мета!

Як усе почалося…

Не пам’ятаю як саме, але ми потрапили на семінар, організований «Інсайтом» у 2009 році, присвячений питанням народження дітей у родинах лесбійок. Дякуємо величезне «Інсайту» та СЕО персонально за те, що цей семінар відбувся. Вела семінар гінекологиня Ірена Ярославцева. Саме там ми почерпнули першу інформацію та терміни: овуляція, інсемінація, ЕКЗ тощо. Було надано ввідну інформацію щодо наявних методів штучного запліднення, але ідеологічно ми з Іреною розійшлися в методах. Чоловік, від якого можна було б завагітніти природним шляхом, виключався за замовчуванням: для мене — бо я категорично була проти, для Жені — через її досвід гетеросексуального заміжжя та розуміння всіх особливостей «природної вагітності». Ілюзій про «залетіти з першого разу», як у фільмі «Москва сльозам не вірить», не було.

Я хочу звернути серйозну увагу на кардинальну різницю в підході до вагітності природним та штучним шляхом. Далі будуть описані тільки штучні методи.

Семінар підштовхнув нас до вивчення інтернету та спілкування з іншими парами. Від дружньої нам родини (а вони своєю чергою — від своєї подруги-лікарки) ми отримали рекомендацію щодо лікарки та клініки. Клініка називається Інститут Репродуктивної Медицини (далі за текстом — ІРМ), сайт http://www.irm.com.ua. З етичних міркувань ім’я лікарки називати не буду, скажу лише, що вона — жінка і одна з провідних спеціалісток клініки. Записатися на первинний прийом досить складно, потрібно подбати про це заздалегідь — мінімум за 2 тижні (це якщо пощастить), оскільки в клініці завжди дуже багато бездітних пар.

Перший прийом, аналізи

В ІРМі всі дуже делікатні та ввічливі. Гарний ремонт, бахіли при вході, зона очікування для клієнтів із телевізором та кулером. Загалом, атмосфера спокою та надії. На стійці рецепції лежали книжечки про клініку та її досягнення. Я сором’язливо прогортала й узяла її перечитати у спокійній обстановці на роботі. На одній сторінці мигцем кинувся в очі напис: «Чи не здається вам, що лікування безпліддя триватиме вічно? Чи не втратили Ви життєві орієнтири? Часто невелика пауза в лікуванні безпліддя дозволяє зняти напругу і відчути перспективу…» Маячня, подумала я! Ми молоді та здорові, усе це не про нас, у нас усе точно вийде з першого разу. Інформація ніколи не приходить випадково, це я зрозуміла пізніше…

Перший прийом полягає в детальному співбесідуванні кандидатки на подальшу програму, на якому вкрай бажано сказати всю правду про своє «статеве» минуле (вагітності, аборти, хвороби, лікування). Такою кандидаткою з нашого боку стала Женечка. Почувши «була заміжня, у розводі», у лікарок не виникло жодних питань на кшталт «навіщо Ви до нас прийшли». Женечці вручили листочок із чималим списком аналізів (список наводжу станом на 2010 рік, шкода, з офіційного сайту він зник):

Довідка від терапевта, що вагітність не протипоказана.
Вагінальні мазки на флору, дійсні 2 місяці.
Цитологія, дійсна 6 місяців.
Аналіз крові на гормони:
- фолікулостимулюючий гормон;
- лютеїнізуючий гормон;
- естрадіол;
- пролактин;
- прогестерон;
- тестостерон;
- тиреотропний гормон, антитиреоїдні;
Гістеросальпінгографія з водорозчинним контрастом (далі розповім детальніше).
Цукор крові.
Коагулограма.
Загальний аналіз крові.
Загальний аналіз сечі.
УЗД молочних залоз.
Аналізи на RW, ВІЛ, гепатити В і С, хламидії, мікоплазми, цитомегаловірус, віруси герпесу, токсоплазмоз, корову краснуху.

Майже всі вказані аналізи залежать від днів циклу. День циклу та менструація — це основа репродуктивної медицини, з цього все починається. Коли найсерйознішим тоном будь-яка розмова починається з: «Який у Вас день циклу?», починаєш поважати свою жіночу сутність та менструацію ☺️.

Гістероскопія — огляд стінок порожнини матки за допомогою гістероскопа (тонкий оптичний прилад) з подальшим проведенням (за потреби) діагностичних та оперативних маніпуляцій. Наконечник гістероскопа вводиться у піхву і обережно просувається через шийку матки до матки. Гістероскоп оснащений світлом і камерою, щоб лікар міг бачити вистилку матки (ендометрій) на екрані. Гістероскопія дозволяє виявляти та усувати всередині маткові патології, видаляти сторонні тіла, брати біопсію тканин, видаляти поліпи ендометрія.

Збір аналізів у нас зайняв близько 1.5 місяця, вартість близько 1500 грн. Більшість аналізів робили в лабораторії «Сінево». Пригадується мені, що крові вони брали ідеально (на руках синців потім не було), а от із гінекологічними мазками нам не пощастило, Женечка сказала, що вони — справжні м’ясники (відділення на Героїв Сталінграда). Думала, рознесу на фіг цю лабораторію після такого. Відтоді всі гінекологічні аналізи робилися тільки в ІРМі — там усі дуже обережні та делікатні, справжні добрі феї гінекології 😉. До речі, і кров потім ми здавали тільки у них.

Усі наступні прийоми незмінно починаються з внутрішньовагінального УЗД вартістю 150 грн. Як це не парадоксально звучить, але доведеться звикнути до думки, що ваша піхва або піхва вашої партнерки тепер є «надбанням» клініки та всіх супутніх процедур.

Наші перші кроки або особливості «радянської» гінекології

Квітень 2010 року. Після другого прийому ми отримали направлення на гістероскопію та гістеросальпінгографію (метросальпінгографію). Мета — перевірка стану матки та проходимості труб для визначення подальшого плану дій.

Метросальпінгографія або гістеросальпінгографія — контрастне рентгенологіче дослідження порожнини матки та проходимості фаллопієвих труб. Є одним із методів діагностики стану маткових труб, виявлення анатомічних змін у порожнині матки, спайкового процесу в малому тазі. Через шийку матки вводиться контрастна речовина, яка заповнює порожнину матки, проникає в маткові tubes і черевну порожню. Потім робиться рентгенівський знімок.

Читаємо інтернет, психуємо, нервуємо, але йдемо в ДКЛ-1 (Державну клінічну лікарню) до другої лікарки, яка теж жінка, але вже не репродуктологиня, а справжнісінька оперуюча гінекологиня у справжнісінькому лікарняному гінекологічному відділенні. Приємне спілкування, коректне ставлення та легка розповідь про обидві процедури не встигли нас налякати.

Саме гінекологічне відділення ДКЛ-1 страшне, як атомна війна: двері, палати, ремонт і більшість персоналу залишилися ще з радянських часів. Щоправда, самі лікарки (усі жінки) відділення досить молоді (до 45 років) і очевидно, що дуже досвідчені. Відділення вирішує найрізноманітніші страшні гінекологічні проблеми, заповнюваність пацієнтками 100%. Плакатики на стінах висять. Оскільки я людина вразлива, то мені щоразу хотілося випити після того, як погляд мимоволі ковзав друкованою інформацією. З часом мене попустило, довелося читати, щоб усвідомити, що нам роблять і які можуть бути наслідки. Я не довіряю лікарям повною мірою, тому намагаюся всебічно осмислити інформацію і логічним шляхом прийти до того чи іншого рішення. У 2011 році в ДКЛ-1 у гінекологічному відділенні розпочався капітальний ремонт. Сподіваюся, що нові пацієнтки зможуть лікуватися, та й самі лікарки працюватимуть у нормальних, сучасних, гідних їх умовах.

Трохи про «радянську» гінекологію. Якщо ви потрапили в гінекологічне відділення, залиште за дверима всі свої плани на поточний день, бо ви повернулися в часи радянського союзу. З одного боку — в частині численних регламентів (піти здати свіжі аналізи, оформити госпіталізацію, заплатити офіційно за процедуру, почекати, коли вам знайдуть палату, змінять білизну тощо), з іншого боку — у спробах упіймати лікарку (вони реально завантажені, у них процедура за процедурою, вони бігають поверхами, а слідом за ними всі пацієнтки) і дочекатися, коли звільниться операційна. Вдвох усе це встигнути трохи легше. Перевага бути жінкою в гінекологічному відділенні очевидна ☺️. Чоловіки бояться заходити в гінекологічне відділення, як чорт ладану. Я бачила лише тих чоловіків, які привозили своїх дружин на госпіталізацію. Весь інший час жінки були надані самі собі. Такого розмаїття халатів і капців мені давно не доводилося бачити. Середній вік пацієнток понад 45 років, є й молоді 20–30 років, але їх на порядок менше. При вході у відділення сидить бабуся-божий одуванчик, яка на перевірку виявляється справжнім цербером: зніміть верхній одяг, чому без бахил, де ваш халат тощо. З бабусею я потоваришувала з часом, оскільки проводила біля неї на стільці дуже багато нервового часу. Вона до мене швидко звикла і мене не цькувала.

Зацькувала мене інша зів’яла та претензійна особа, яка очевидно уявляла себе анестезіологинею всіх часів і народів. Ми чекали в палаті виклику на другу гістероскопію, мирно спілкувалися з сусідкою по ліжку, аж раптом з’явилася ця старіюча фурія і завищала: «Молодий чоловіче! Що Ви робите в жіночій палаті? Зволійте негайно встати і вийти геть!». Ми всі дружно охреніли від цього радянського підходу. Стрижка у мене, звісно, коротка, але мою видатну грудь 3-го розміру тільки зовсім сліпий не побачить. Ця дурепа не побачила. Не встигла я заперечити, що я дівчина, вона почала кричати ще більше про майбутній огляд пацієнтки, про те, що чоловікам у гінекології не місце та інше (тепер я розумію, хто раніше не пускав чоловіків у пологові будинки). Ну, думаю, влаштую їй зараз «бесіду» за оплачені офіційні 300 грн у касу. Потім майнула думка: а що, якщо ця фурія буде анестезіологинею моєї Женечки на процедурі, то капець — вона загубить Женечку, якщо я хоч слово тявкну. Тьотічки-сусідки по палаті почали дружно пояснювати цій дурепі, що я дівчина і що вони не проти, щоб я залишилася, а гарпія стояла стовпом і дивилася на мене високомірним поглядом. Я встала і мовчки вийшла, лаючи її про себе на всі заставки. Нам пощастило — вона була не нашим анестезіологом.

А лікарки гінекологічного відділення — кльові тітки! Завідувачка відділення — сувора інтелігентна особа. Нашу лікарку я прозвала Китайською Принцесою за її дивовижну ходу — вона ходить дуже швидко, але дрібними кроками. Є ще одна смішна, на мій погляд, лікарка — вона така весела, доброзичлива, усіх своїх пацієнток називає зменшувально-ласкавими іменами і при цьому вона любить у розмові доторкатися до своїх співрозмовниць. Я спостерігала це багато разів збоку і завжди сміялася — як шкода, що вона не наша, не «темна». От би людина тут отримувала задоволення від роботи ☺️. Але я впевнена — вони й так отримують, по-іншому вони б там просто не працювали, така професія у них важка, такого вони за день можуть надивитися… Іноді я випадково бачила, як дівчат чи жінок вивозили на каталках після аборту. Вони всі такі бліді, безпорадні після наркозу. А медсестри — молоді дівчата, бадьоро так каталочку викотили, до палати відвезли, на ліжко перевантажили, швидко повернулися, ганчірки з кров’ю викинули, інструменти на стерилізацію поставили, крісло прибрали, підготували й — «хто наступний»… А я в коридорі все це спостерігаю… З натугою себе стримувала, щоб не знепритомніти. Загалом, піпець.

Гістероскопія. Пів дня оформлення, пару-трійку годин очікування і ось твою кохану з жахом на очах (у мене теж жах, тільки ж я намагаюся не показувати цього, підбадьорювати) уводять за двері в операційну. Я залишилася в передбаннику і мене всі, кому не ліньки, запитували, що я там роблю, і просили чекати в палаті, щоправда, потім дивилися на вираз мого обличчя і давали мені спокій на тому ж місці. За ці 20–30 хвилин (приблизно стільки триває процедура), я, звісно, вся звилася. Але от розчинилися двері й наша лікарка бадьорим голосом детально перерахувала мені, що їй зробили, що все пройшло добре, що вона молодець, що все чудово і що я можу не хвилюватися. Напевно, лікарка саме в той момент за виразом мого обличчя зрозуміла, що я там не для меблів і яка з мене на фіг «сестра». Загалом, у мене було відчуття, що вона мені доповідала ситуацію, як чоловікові. В душі було навіть приємно. Поки вона говорила, повз мене повезли мою бліденьку Дівчинку. Я ледь не розридалася. Мені вручили список ліків, які потрібно купити, і дали докладні інструкції, що з нею потрібно робити в палаті. Я метнулася в палату, Женечку вже перевантажили на ліжко. Дуже доречними виявилися прокладки для місячних, бо після процедури все конкретно кровить. Хвилин за 15 вона змогла розплющити очі й посміхнутися мені. Через півгодини ми вже повільно, слово за словом (їй було важко говорити після наркозу) ділилися враженнями. Через годину-півтори ми купили ліки, зібралися і поїхали додому — залишатися в цій атмосфері не хотілося. Не майте ілюзій, що після цієї процедури можна піти на роботу чи кудись їхати громадським транспортом. Це справжнісінька операція, просто прискорена в часі. Обов’язковим після процедури є прийом антибіотиків, може бути температура. Відхідняк (усе там болить і тягне) триває дні три, потім стає легше. Про жодні активні дії, а тим паче спорт, навіть мови бути не може. Через тиждень після процедури — повторний гінекологічний огляд, за його підсумками — продовження або припинення прийому антибіотиків. Вартість гістероскопії з медикаментами близько 2500 грн.

Гістеросальпінгографія або ж метросальпінгографія. Робили за місяць після гістероскопии. Анонсувалася також як проста і легка процедура. Для більшого комфорту було зроблено знеболювальний укол у сідницю. За словами Женечки — процедура огидна. Абсолютно неприродно, коли всередину матки та труб заливають рідину, усе це зсередини переповнює і створює специфічні хворобливі відчуття. Сама процедура триває близько 10–15 хвилин, але цього достатньо, щоб наповнити дискомфортом увесь залишок поточного дня. З’ясувалося, що після цієї процедури можуть бути ускладнення у вигляді найрізноманітніших інфекцій, тому обов’язковим є прийом антибіотиків. Вартість метросальпінгографії близько 500 грн.

Підсумком обох процедур стала інформація про проходимість труб, що дало можливість робити внутрішньоматкову інсемінацію.

Внутрішньоматкова інсемінація (ВМІ)

Серпень 2010 року. Шматочок літньої відпустки відгуляний, страшилки забуті. Ми сповнені рішучості й налаштовані на результат. Нас обстежили і взяли на «програму» — це такий цікавий термін, коли ти розумієш, що всі навколо раптом починають займатися саме тобою, що нарешті вони всі включилися і скоро все буде добре. Два-три УЗД, починаючи з 2-го дня циклу, коли власне програма ВМІ й починається. До слова, УЗД поза програмою коштує 150 грн, але якщо ти в програмі, то вартість УЗД вже включена в програму. Призначають прийом препаратів (дивігель, фолієва кислота, клостилбегіт, прогінова). Призначається друге УЗД приблизно на 10-й день циклу, на якому визначається власне дата інсемінації.

Внутрішньоматкова інсемінація — допоміжна репродуктивна технологія, що є введенням у цервікальний канал або матку жінки сперми чоловіка, отриманої заздалегідь поза статевим актом. Застосовується в медичних цілях для досягнення вагітності в безплідних парах, або для отримання вагітності у самотніх жінок.

Процедуру проводять у періовуляторний період (дні овуляції), час якого гінеколог визначає відповідно до наявних у його розпорядженні засобів. Штучна інсемінація може застосовуватися як у природному циклі жінки, так і з використанням гормональної стимуляції суперовуляції.

Трохи про донора та його сперму.

Питання батьківства дитини особисто мене хвилювало дуже сильно. Ми склали перелік усіх знайомих молодих (до 35 років) чоловіків, яких бачили «потенційними донорами». Почали з наших друзів — пари геїв, які швидко відмовилися. Прихід у клініку змінив наше обивательське уявлення про це питання. Я собі уявляла картину, як у фільмі «Якщо б стіни могли говорити 2», що нам дадуть каталог донорів із детальним описом їхніх фізіологічних параметрів, а головне — рівнем IQ. Ха-ха-ха і так багато-багато разів! Під час другого візиту нам дали клаптик папірця, де ми самі вписували від руки фізіологічні параметри майбутнього «батька», колонки IQ, природно, не було. Ми старалися весь вечір, сформулювали для себе всі наші бажання. Здали папірець. На якийсь час до першої інсемінації ми забули про донора, бо були більш нагальні гінекологічні питання. Я билася в істериці, що мені важливо зрозуміти, хто буде батьком, і що потрібно детально з’ясувати цей момент. Женечка була значно спокійнішою. Задавши питання лікарці, вона отримала таку відповідь: «Донор підбирається за параметрами, максимально близькими до тих, які ви вказали». Також з’ясувалося, що приводити свого донора в клініку немає жодного сенсу, тому що його потрібно буде за ваш рахунок обстежити, взяти кілька доз сперми, забезпечити його утримання на певний період, забезпечити кріоконсервацію його сперми протягом пів року, щоб на 100% бути впевненими, що жодних хвороб у спермі не залишилося. Ще вкрай бажаний генетичний аналіз, який є дорогим. Ми зрозуміли, що за цими критеріями не пройде жоден із наших знайомих чоловіків, а ризикувати й використовувати «свіже» після цієї розповіді не хотілося. У підсумку було прийнято рішення — перевірена сперма анонімного донора.

Отже, казковий день першої інсемінації. Трясучими руками ми збираємо речі (футболка, шкарпетки, халат, капці) і схвильовані їдемо на призначений час до клініки (зазвичай це період з 9 до 13 дня). Переодягання, очікування. Женечка зникає в таємному кабінеті з табличкою «Стороннім вхід суворо заборонено», звідки вбігає і вибігає численний медперсонал жіночої статі. Позитивна концентрація думок. Сьогодні, саме сьогодні ми… боїшся дати собі надію, але хіба може бути якось інакше?!

Сама інсемінація є процедурою, що виконується на гінекологічному кріслі (це ще один постійний синонім репродуктивної медицини). Вона безболісна. За допомогою довгого катетера в матку вводять сперму донора. Хвилин 5 жінка лежить на кріслі, потім близько півгодини лежить на ліжку. Потім можна збиратися й іти додому. Там же на місці колють «Прегніл». Жодного навантаження, спорту, алкоголю та медпрепаратів, окрім репродуктивних, жодних стресів і нервів. Дуже важливо, щоб не було закрепів. Більше гуляти, більше позитиву. Ми робили все, що нам сказали. Не могли дочекатися дня тесту, тремтячими руками розпакували і…. нічого. Сльози, соплі. Відчай. Вартість однієї інсемінації близько 4500 грн.

Через пару місяців зробили другу інсемінацію. Нічого. З цього моменту я ходила разом із Женечкою на всі прийоми в клініку, тому що потрібно було задати всі хвилюючі нас питання і запам’ятати всі відповіді. Разом це було зробити значно легше. А наша лікарка прийняла спочатку мою участь як переживаючої подруги, потім здогадалася і стала з нами спілкуватися як із парою, яка дійсно хоче мати дітей. Вона виявила повагу до нашої фанатичної наполегливості.

При підготовці до третьої інсемінації УЗД показало, що щось не так. Нас направили на повторну гістероскопію. А втім, минуло всього пів року після першої, і ми розуміли, що це означає. Логіка показала, що варіантів особливо немає, треба йти. Усе було херово. Гістероскопія показала, що в порожнині матки є ендометріоз, саме він перешкоджає закріпленню ембріона в матці у разі його запліднення. Я в жаху згадала, що в 33 роки моїй мамі видалили матку і труби саме через ендометріоз, але вона встигла мене народити…. Раніше в СРСР ендометріоз був однією з причин жіночої смертності… Ми були в шоці, гіркоті не було меж. Наша лікарка з ДКЛ-1 намагалася нас заспокоїти, що у консервативної та репродуктивної медицини абсолютно різні підходи до лікування ендометріозу. Консервативна вважає за краще його фізично знищити, репродуктивна намагається знизити його дію до мінімуму. Обидві лікарки сказали, що ендометріоз не лікується по суті, але найкращим лікуванням є або клімакс, або вагітність, так що нам потрібно трохи постаратися і все буде добре. Цей час став справжнім кошмаром. Знову інтернет, компенсація нестачі інформації та висновок, що ендометріоз викликаний зміною природного гормонального фону після препаратів двох інсемінацій. Яка я була зла, коли це зрозуміла!!! Я мала намір влаштувати розборки в клініці: чому вони не передбачили такого розвитку ситуації? невже не можна було, враховуючи всі наші факти, дати менші дози гормональних препаратів? чому? чому? чому? Довелося все-таки обирати метод репродуктивної медицини і робити те, що нам сказали. Женечці вкололи препарат «Диферелін-Депо» у якійсь конячій дозі. Щоб ви розуміли — після нього пів року не було місячних (пів року!). Нас попереджали, що препарат сильно вплине на психіку і буде ефект клімаксу. Так усе й було. Припливи (різкий жар, різкий холод), дратівливість, безсоння. Перший час ще усвідомлюєш, що це все штучно, і намагаєшся бути уважною та стриманою. Потім забувається, нерви, робота — і конфлікти вдома майже неминучі. Уявіть собі: ви хотіли разом дитину, а тепер ви цапаєтеся через якусь побутову дрібницю ледь не двічі на день. Не дам поради, як це пережити. Добре, якщо у вас багато терпіння і любові. Вона вам дуже знадобиться.

На виході з цього піврічного періоду ми зробили ще одну, третю інсемінацію. Нуль.

Екстракорпоральне запліднення або зачаття у блюдці (ЕКЗ або IVF)

Після трьох або навіть чотирьох (ми щось так і не змогли згадати точну їхню кількість) інсемінацій ми зрозуміли, що статистика грає проти нас. Офіційне число рекомендованих інсемінацій дорівнює п’яти. Далі немає сенсу. Наша лікарка почала плавно готувати нас до думки про ЕКЗ або IVF.

Екстракорпоральне запліднення — допоміжна репродуктивна технологія, що використовується у разі безпліддя. Синоніми: «запліднення в пробірці», «запліднення in vitro», «штучне запліднення», в англійській мові позначається абревіатурою IVF (in vitro fertilisation). Практично застосовується при всіх формах безплідного шлюбу (чоловічий фактор безпліддя, трубний, ендокринний, імунологічний фактори, ендометріоз).

Під час ЕКЗ яйцеклітину вилучають з організму жінки і запліднюють штучно в умовах «in vitro», отриманий ембріон утримують в умовах інкубатора, де він розвивається протягом кількох днів, після чого ембріон переносять у порожнину матки для подальшого розвитку.

Ми боялися і противилися, бо розуміли, що це ще значно більша кількість гормонів, яка невідомо як відіб’ється на організмі. При думці про вартість ставало млосно — вартість однієї процедури разом із медикаментами близько 30 000 грн. Поступово ми зрозуміли, що ЕКЗ не повинно відбитися на фігурі (був стереотип, що після ЕКЗ сильно поправляються) і що у нас, по суті, немає інших варіантів. Можна було догнати число інсемінацій до п’яти, але чисто арифметичний прорахунок показав, що ми й так витратили величезну кількість грошей за минулі 1.5 роки (вистачило б на пару ЕКЗ).

Ми начиталися інформації, рази три приходили в клініку просто поговорити і зважилися. Звісно, ми фінансово готувалися.. Гроші потрібно внести протягом 2-х тижнів, поки йдуть процедури та медикаментозний супровід (дуже дорогі препарати «Пурегон» і «Менопур»). Медпідготовка — це справжня армія: уколи тричі на день (два в живіт, один у сідницю), уколи специфічні з різними дозами. Через десять днів попа перетворюється на суцільне синє місиво…

У день процедури я ні в кого не запитувала, просто поперлася за Женечкою в двері кабінету з написом «стороннім вхід заборонено» і сіла чекати на її ліжку. З дверей маніпуляційної після пункції фолікулів під руки лікарі-чоловіки-ембріологи виводили по черзі дівчат, які щойно прийшли до тями. Ці безпорадні тіла акуратно розкладали на ліжка і накривали ковдрами. Наша лікарка мене не вигнала, хоча мала на це повне право. Інші не наважилися. Моя присутність не бентежила п’яти-шести дівчат, які були в палаті на сусідніх ліжках. Я намагалася поводитися тихо і сидіти як мишка (мені це так не властиво). Наркоз триває 7–12 хвилин. Пункцію робить ціла команда: лікуючий лікар, ембріологи та медсестри на підхваті. Хвилин через 20 після пункції потрібно розбудити людину. Ввічливі медсестри пропонують на вибір чай або каву з цукерками (напередодні й зранку не можна їсти), потім обходять і по черзі оголошують результати: «стільки-то фолікулів», чим більше, тим краще (у нас було 19 шт., при звичайному циклі дозрівають 1–3 фолікули). Перелік ліків, година відхідняка і можна додому. Після пункції яйця (ми по-простому так називаємо яєчники) болять, але стає легше. Адже з моменту початку програми медикаменти стимулюють ріст фолікулів і в кінці з’являється неприємне відчуття, що ти ходиш на кулях. Після процедури кулі ніби «здуваються». Одразу після пункції вони запліднюють спермою донора отриманий матеріал і стежать, як розвиваються запліднені ембріони. Я задала питання, де ж саме відбувається запліднення, мені відповіли — у спеціальній чашечці, схожій на блюдце. Ембріони мають мікроскопічні розміри, всі дії відбуваються під мікроскопом. Через кілька днів призначають ембріонотрансфер, тобто перенесення найвдаліших ембріонів, які розвиваються, в порожнину матки. Перенесення ембріонів дуже схоже на інсемінацію — швидко і безболісно. Приймаються (у тому числі внутрішньовагінально) препарати («Утрожестан»). Через 14 днів — тест на вагітність.

У вересні 2011 року ми зробили перше ЕКЗ. Хороший показник кількості фолікулів, ми були задоволені, що нас похвалили за результативність. Але був один нехороший фактор — занадто маленький ендометрій, це означало, що недостатньо «пишний і тришаровий» ендометрій може не дозволити прикріпитися плоду, точніше оплодотвореному ембріону, якого підсаджують у процесі ембріонотрансферу. Ми не знаємо чому, но у нас не вийшло. Вони теж не знають, розвели руками.

Елемент нетрадиційної медицини або п’явки

Ми засмутилися, пішли, заспокоїлися і знову прийшли в клініку. Отримали пораду — для покращення стану ендометрія пройти курс лікування п’явками. Ми згадали, що в гінекологічному відділенні ДКЛ-1 тьотічки бігали коридором до процедурної з баночками з п’явками. Ну, думала я, варикоз лікують паралельно з гінекологією. Куди там! П’явки ставлять на стінки шийки матки. Ще один нервовий зрив, коли дізналася… Знущаються з жінок як можуть. Ця думка мене не покидала… Знову осмислення, знову аналіз ситуації. Розуміння, що ну його на хрін ще якісь медикаменти, і так печінці було погано (гіркота в роті тощо). Зрозуміли, що треба йти на процедури, якщо п’явки роблять диво.

Один вид цих активних звірів (по-іншому ми їх не називали) приводив у жах. П’явки, звісно, не виловлюються у ставку чи озері, вони купуються в аптеці, там же в ДКЛ-1 разом з одноразовим гінекологічним набором. Нам потрібно було пройти 10 сеансів по 3 п’явки за раз (ми пройшли 2 курси).

Це був грудень 2011 року. У відділенні досить холодно, а потрібно лежати самі розумієте чим догори та ще й із п’явками. Кусають вони не боляче, але відчувається, як вони там ворушаться. Найменші — найкусучіші. Хвилин за 15 вони, напившись вагінальної кровиці, відпадали самі, деякі тікали й падали на підлогу. Оскільки навіть три маленькі п’явочки викликають сильну кровотечу, щоб її зупинити (адже потрібно ще на роботу їхати), туди вставляється величезний тампон із маззю (це найболючіше), витягнути який можна тільки через 4 години, при цьому в туалет ходити не можна, сидіти боляче (для розуміння відчуттів — спробуйте зв’язати п’ять тампонів і уявити, що вони всередині). Ще одна жестякова процедура. Оскільки я, бачачи все це, страждала і співпереживала як могла, мені доручалося відповідальне завдання — викидати п’явки. Убивати наших рятівників у мене не піднімалася рука, тому я випускала їх на травичку біля ДКЛ-1. А в пробірці п’явки з кров’ю, товсті такі (близько 2-х см у діаметрі й завдовжки до 6 см при своєму звичайному розмірі до 0.5 см), загалом — фільм жахів! Чоловіки точно такого б не витримали! Гарантую.

Перед другим ЕКЗ Женечка вирішила підготуватися і за методом свого батька віддала перевагу лікувальному голодуванню. Один раз чотири дні, другий раз шість днів, третій — тринадцять. Схудла на 12 кг, стала таким «бухенвальдиком» (груди майже зникли, ручки стали тоненькими), але виглядала загалом дуже добре і казала, що почувається чудово. Усі тітки на роботі обзаздрилися, хоча в очі говорили протилежне. Моє завдання зводилося зовсім до малого — підтримати!

Особливості нашого відвідування та комунікації в клініці

Хотіла б зупинитися на формулюванні «лікування безпліддя», адже саме воно і тільки воно застосовується як критерій спілкування між клінікою та пацієнтами, а особливо пацієнтками.

З міркувань безпеки ми не афішували свої стосунки, хоча я супроводжувала Женечку і чекала на неї практично у всіх походах до клініки. Через пів року, звісно, здогадливі дівчата-медсестри вже щосили з нами обома віталися, деякі, що особливо нам симпатизували — навіть зупинялися й розмовляли з нами, іноді жартували. Деякі (типу старшої медсестри) явно нас ненавиділи, але мовчали, бо ми приносили в клініку такі ж чималі гроші, як і інші гетеросексуальні пари.

Цікава особливість. Навіть якщо гетеросексуальні пари приходили разом, це тільки перші один-два прийоми. Потім, як правило, дівчата ходили самі. Ну не чоловіча це справа — сидіти й чекати в коридорі… Я вважаю, що моральна підтримка в цьому питанні дуже важлива, і намагалася бути завжди поруч — на кожному прийомі і тим паче на процедурах. Таким чином, перше обличчя, яке бачила Женечка після приходу до тями від наркозу, було все-таки моє. А ви б бачили розгублені обличчя цих жінок після наркозу. Їм потрібна підтримка, але їхні чоловіки їм її не надають. Вони у всьому порпаються самі. Нам — лесбійкам, значно легше зрозуміти та підтримати свою партнерку. Важливо про це пам’ятати і навіть пишатися!

Через рік ми стали ходити разом на прийом до нашої лікарки. З нашого боку було дуже важливо тактовно і ввічливо поводитися, щоб викликати довіру і налагодити нормальний людський контакт, адже нам наче хотілося запитати її про те, що нас дійсно хвилює як пару, а одразу такої можливості не було. Наша лікарка через якийсь проміжок часу пройнялася до нас симпатією і все зрозуміла, хоча вона дуже делікатно нам натякнула: «Наш професор проти нетрадиційних союзів». Ми зрозуміли, що поводитися потрібно обережно, щоб насамперед не нашкодити нашій лікарці. Незважаючи на те, що всі вони нескінченно відвідують закордонні семінари та лекції з репродуктивної медицини і можуть побачити передовий досвід, від стереотипів можуть звільнитися далеко не всі. Ми ще пів року тому дізналися від нашої лікарки, що в стадії розгляду перебуває низка законопроєктів, спрямованих на обмеження можливості жінки самостійно приймати рішення про вагітність. Можливість використовувати репродуктивну медицину хочуть залишити тільки для гетеросексуальних пар, які перебувають у шлюбі. Ми були в шоці, але неформально нам дали зрозуміти, що якщо ми не будемо бігати клінікою з плакатами, то нас це не торкнеться, бо клініка цінує всіх своїх пацієнтів, особливо тих, хто здатний заплатити за процедури. Нас попередили, що якщо приймуть ці законопроєкти, ЕКЗ стане неможливим без наявності партнера і може знадобитися його пред’явити. Ми подумали і підкорилися, тут без варіантів.

Що далі

У травні 2012 року ми зробили друге ЕКЗ, поки що, на жаль, без результатів. Ми витратили цілий статок за ці три роки. Ми пройшли купу процедур, випили тонну ліків. Але ми віримо, що все не марно. Ми віримо, що зможемо самостійно завагітніти і народити нашу дитину. Ми сповнені оптимізму.

Наші лікарки (обидві) нам кажуть, що не можна втрачати оптимізм і віру, що потрібно прагнути до нашої мети і тоді ми обов’язково її досягнемо.

Ми хочемо побажати удачі та успіхів усім одностатевим родинам, які щиро хочуть дітей.

Сподіваюся, наша історія зможе вам стати в пригоді.

Альона та Женя

Поділитися: