— Я трансгендерна квір-людина, трансгендерний чоловік. Нікіта.
— Наталя. Боже, а до цього треба було готуватися? Ну, я проканаю під гетеросексуальну людину, щоб спростити це все, але я, в принципі, не дуже підтримую це самовизначення. Мені складно.
— Ми найкращі друзі. Це називається «бесті».

Як ми познайомились

Ми знайомі десь із початку повномасштабного вторгнення — плюс трішечки часу. Це було формування нового кола після 24 лютого, коли старе коло розпалося на атоми, а потім сформувалося щось прекрасне нове.

Це просто була така прикра випадковість, що ми не були знайомі до цього, тому що кола настільки спільні, що ми чомусь не перетиналися.

Я не пам’ятаю, коли я про це дізналась. Скоріш за все, це було якимись часточками, епізодами: типу, ну, Нікіта — окей, ще якийсь хлопець — окей. Чи вони пара, чи вони не пара? Нам якось не говорили, і питати якось впадло.

Мені просто здається, що я завжди одразу — якщо не кажу прямо, то по мені завжди видно. Я приходжу такий: ну все, я квір. А я цього не бачу. У мене не виникає фільтр: я не розумію, що тут щось не так, взагалі, в принципі. Тобто ти не приховував, а я просто не звертала уваги. Воно одразу вбудувалося як норма.

Це настільки вивернута ідея

Весь цей дискурс про те, що квір-люди якось підважують міцність суспільства, безпеку чи традиційні цінності, — це настільки вивернута якась ідея. Це настільки тупо, що я навіть не знаю, як аргументувати, як це коментувати.

Але нам доводиться все одно з цим мати справу, бо це має наслідки. Люди в це вірять, а потім усе це перекидається на вразливі категорії людей.

Дружба, у якій не треба нічого пояснювати

Я точно знаю, що Наталя ходить на всі прайди, на всі акції, які були. І це взагалі не щось, що має окремо обговорюватися: що я потребую якоїсь особливої підтримки. Просто Наталя підтримує права людини і робить це для себе в тому числі.

Це така дружба, у якій мені не треба людину чомусь навчати чи щось про себе пояснювати. Вона сама все знає: як працюють права людини, як працюють меншини, як працює дискримінація. Тому нам просто не треба це окремо проговорювати. А підтримки, яка є, — її безліч.

Я займаюся м’яким, ніжним навчанням і просвітництвом цисгендерних гетеросексуальних людей. Потрошку знайомлю їх із Нікітою і пояснюю якісь базові штуки — мабуть, хіба на такому рівні. Я розумію, що конкретних людей навколо тебе треба трошки збадьорити. Вони можуть ставити якісь дурні питання, але нехай ці дурні питання ставлять мені — я їх просвічу.

Беремо оцю площу і тут робимо нормально

Я тут опинилася, тому що ніколи не вкурювала взагалі, що це за прикол із гомофобією. Коли я це все почула, я така: ну, це приблизно як гороскопи. От хтось сказав, що Овни якісь погані-погані-погані, і ми всі в це віримо. Серйозно? Де взагалі логіка в цьому? Де наукове обґрунтування? Люди, що ви несете таке?

Для мене це ніколи не було чимось суттєвим. Ну, є такий забобон. А потім просто з’явилася тусовка, із тусовкою з’явилися марші, а з маршами — ще тусовка. І все, ти просто там.

Мені важливо середовище навколо себе трішки підтягати, щоб у цьому середовищі потім було комфортніше існувати. Просто щоб вуха не різало це невігластво. І, мабуть, це така вікова зміна, коли ти перестаєш гнатися за всім світом і думаєш: так, коротше, беремо оцю площу і тут робимо нормально.

Права людини спільні для всіх

Здається, що це небезпечно, але треба дуже добре подумати, чи реально небезпечно сказати: «Я підтримую». Бо, скоріш за все, це не вплине на вашу кар’єру, і нічого страшного з вами через це не станеться. Дуже мало людей, яким може зашкодити сказати: «Я не підтримую гомофобію».

Права людини спільні для всіх. Те, що ви народилися й опинилися не в цій групі, — абсолютна випадковість. Так само ви могли опинитися там. І коли ви працюєте з правами людини в будь-якій їхній частині, ви прокачуєте їх для всіх — і для вас вони теж прокачуються. Тому, повірте, вам це вигідно.

Спільнота — найважливіше, що ми можемо дати одне одному

Ми маємо створювати той простір, те середовище навколо себе, яке підважувало б ці застарілі постулати. І коли нам самотньо, коли ми не знаємо, до кого піти, точно є, по-перше, спільнота. А по-друге, стає дедалі більше людей, які стають приязними до спільноти, тому що це про загальнолюдські цінності.

Якщо ми дискримінуємо когось сьогодні, це не означає, що ви не станете дискримінованою групою завтра. Вас можуть обрати за якоюсь ознакою, яка буде непопулярна чи нова або лякатиме суспільство. Суспільство змінюється, але дискримінація повторюється.

Зараз, у тих умовах, у яких ми живемо, спільнота — загалом людська спільнота — це найважливіше, що ми можемо дати одне одному. Тому що на цьому тримається якась віра в людство.

Людина може знаходити себе тільки поруч з іншою людиною, коли в неї є свідок. От у мене є свідок того, що я існую, того, який я є. І це те, що за розвитком забезпечує нам шанс на якусь особистісну цілісність.

Ми маємо продовжувати робити це в дорослому житті: творити спільноти, укріплювати їх, робити безпечними й такими, у яких ми можемо бути впевнені, що точно є хтось, хто підставить своє плече у складний момент.

Коли самотньо — йдемо до людей

Я можу транскрибувати одним реченням для тих, для кого це занадто складно: нічого, все класно, все дуже класно.

А що робити, коли самотньо? Йти до людей. Ну, типу, коли самотньо — йдемо до людей, коли втомлені — відпочиваємо. Там доволі проста логіка, але ми її іноді забуваємо.

Навіщо людей взагалі кудись відокремлюють? Ну, хіба що для правозахисту — окей, питань нема. Але в цілому — коли їх вважають не такими… Вони такі самі, як усі. Не вигадуйте.