Наш перший рік, або як ми стали мамами
Частина 1. Вагітність в одностатевій сім’ї Частина 2. 38 тижнів очікування Частина 3. Народження нашого сина
З щирою вдячністю за допомогу, підтримку і мудрі поради нашим подругам — чудовим мамам: Людмилці, Катеньці, Наташі та Ірі.
Окрема подяка і вдячність моїй дорогій нью-йоркській подрузі, чудовій мамусі Іронці.
14 лютого 2014 року о 14:50 ми стали мамами — у нас народився хлопчик Альоша. Спочатку Женя трохи ображалась, коли я замість імені звала її «мама» або «наша мама». У відповідь я дуже швидко отримала прізвисько «мама Альона» — спочатку воно мене бентежило, але незабаром стало предметом гордості.
Вибір коляски, ліжечка та інших дитячих речей
Маленькій людині потрібно дуже багато всього — і все це має бути зручним і практичним як для малюка, так і для батьків. У житті молодої мами коляска, ліжечко і пеленальний столик на осяжне майбутнє міцно займуть пріоритетні «робочі» місця. З першою дитиною батьки, як правило, купують усе нове, з другою — вже не особливо переймаються і можуть придбати вживані речі. Нове — це завжди приємно, але й відчутніший бюджет. Вживане завжди має недоліки, але зате дешевше. Ми обговорювали з Женею варіант із вживаними речами, і я спочатку навіть погодилась, але оскільки моя тотальна потреба все контролювати особисто впиралась у необхідність шукати вживані речі й їздити їх оглядати — я швидко передумала і вирішила, що все має бути новим. Нове можна вибрати в магазині й купити через інтернет.
Ми не стали винаходити велосипед і ще під час вагітності завітали в гості до наших друзів — Катеньки і Сережі. Їхній доньці був місяць, і ми прийшли на власні очі побачити життя молодих батьків. Сережа геніально представив нам коляску, яку він вибрав і купив для своєї доньки (це була найновіша тривісна модель Chicco за схемою 3 в 1) — показав, як вона складається, як зручно й швидко замінити люльку на автокрісло, яка вона маневрена. Сережа також додав, що витратив чимало часу на аналіз і вибір виробника, і Chicco, на його думку, виявилась оптимальною за співвідношенням ціни та якості. Ми побачили, що таке дитяче ліжечко з маятником (якщо один раз штовхнути ліжко, маятник за інерцією гойдатиме його ще деякий час, поки не зупиниться — це чудово економить час і сили мами на заколисуванні малюка), як виглядає дитяча постільна білизна і навіщо потрібен пеленальний столик.
Також кілька років тому у нашої подруги Наташі була коляска Stokke — вона дуже її хвалила. Коляска справді геніальна: люлька, де знаходиться малюк, розташована достатньо високо, і мамі не потрібно нагинатись до дитини; люлька переставляється як обличчям, так і спиною до мами, регулюється. Чудова прохідність (ми бачили, як вона їде взимку). Достатньо легка. Загалом ми б однозначно вибрали Stokke, якби не один параметр — велика, надто велика ціна. Також мінусом була відсутність автокрісла, а значить це ще додаткові витрати.
Тому ми уважно вивчили модельний ряд Chicco і вибрали модель Trio Sprint. Нашими критеріями були: 3 в 1 (люлька, автокрісло, прогулянка), компактність (щоб поміщалась у маленький ліфт) і легкість (щоб Женя могла підняти її разом із малюком, бо при вході в під’їзд у нас було близько 10 сходинок). Ціна коляски Chicco становила 3500 грн порівняно з 11 000 грн коляски Stokke. Ми й досі нею користуємось і дуже задоволені. Єдиний мінус — не дуже добра прохідність по снігу і бездоріжжю та гуркотливі колеса. Як виявилось, гуркотливі колеса — це насправді плюс при ходьбі: вони заколихують дитину і відволікають від різких звуків. В усьому іншому — все чудово: легка, компактна, місткий, маневрена, швидке й зручне встановлення люльки або автокрісла зі сплячою дитиною на базу. Порада: вибір коляски є досить важливим для мами, їй має бути зручно. Сформулюйте для себе найважливіші критерії, виходячи з того, де ви живете, як будете спускати й піднімати коляску та якою поверхнею гулятимете, ходитимете в магазин, аптеку, пошту, держустанови тощо. Повірте, світ доступних доріг для коляски дуже обмежений. У нашій країні (місті) ніхто не дбає про мам із колясками і про те, що їм може знадобитись пересуватись із коляскою по місту. Підземні переходи обладнані дуже незручними з’їздами, ними практично неможливо користуватись; аналогічна ситуація зі сходинками (вони завжди різні, спуск і підйом — майже завжди проблема) і в’їздом до більшості магазинів. Тому, вибираючи коляску, одразу тестуйте її на зусилля рук при поштовху та занесенні, а також спуск і підйом по сходинках. Перед покупкою спробуйте керувати різними колясками в магазині або в гостях у подруг.
З кумедного. Ми не збирались нічого купувати заздалегідь, але майбутнє подорожчання змусило прийняти рішення про придбання коляски наперед. Привезли її 13 лютого в кількох великих коробках. Я розпакувала їх, почала вивчати інструкції і занурилась у повний смуток — мені було нічого не зрозуміло, бо я бачила цю модель лише один раз у складеному вигляді, а переді мною був справжній конструктор із безліччю функціонально незрозумілих деталей. Схеми я прекрасно вмію читати, але тут потрібно було розуміти призначення кожної деталі, а в кожній інструкції — по 50 малюнків. Зателефонувала нашій подрузі Наташі, вона примчала зі своєю трирічною донькою Машенькою і швидко допомогла мені все зібрати. Машенька вирішила покатати складену коляску і поклала в неї райдужного жирафа (подарунок від нашої подруги Іри, яка його зв’язала). Закінчили ми глибокого вечора, а перейми у Жені почались через 6 годин — тієї ж ночі. Ми потім жартували, що Альошка приревнував Машу до своєї нової коляски і вирішив швидко народитись з цього приводу 😊
Ліжечко
Наша подруга Людмила, мама трьох діток, розповіла мені, що двох вона виростила у класичному дитячому дерев’яному ліжечку, а наймолодшого — у ліжечку-манежі і знайшла це рішення дуже зручним і функціональним. В інтернеті є дуже багато порівнянь і статей на цю тему. Ми відвідали дитячі магазини, помацали різні ліжечка й ліжечка-манежі та зупинились на останньому. Ми орієнтувались на Chicco, але Женя знайшла чудову модель Graco Contour Prestige. Після перегляду відеоролика про цю модель — я була на все згодна. Ціна питання становила близько 2000 грн, що виявилось значно дешевше, ніж класичне ліжечко плюс матрац. Ми дуже задоволені обраним ліжечком-манежем! Ця модель велика й зручна, з міцною прозорою сіткою з боків, швидко складається. У комплекті йшов мобіль (музичний кронштейн, на який можна повісити іграшки — це важливо для розвитку малюка). Під матрацом виявився вібростенд (натискаєш кнопку — і матрац починає вібрувати, це чудова альтернатива колисанню); на борт ліжка кріпився пульт керування з кількома мелодіями, звуками природи і навіть мікро-ліхтариком. Все це працює від батарейок, усі частини з’єднуються проводами, що йдуть у комплекті й прокладені приховано в конструкціях ліжка. Я, як технічний фахівець, була у повному захваті від того, як конструктори цього ліжечка все продумали для батьків і зробили безпечним для дитини. І головне — воно досить швидко й компактно складається, що ми оцінили, взявши його з собою у відпустку, коли Альоші було півроку. Прибирати під цим ліжечком теж зручно, оскільки його основа складається з двох ніжок з одного боку і двох коліс — з іншого; достатньо однією рукою його підняти й відкотити. Загалом не ліжечко, а пульт керування польотом 😊 Ліжечко ми купили через місяць після повернення з пологового будинку, бо перший час Альошка спав у люльці. Це був наш свідомий крок, оскільки дитина в люльці (обмеженому просторі) почувається захищенішою і краще спить — адже звикла перебувати в обмеженому просторі в маминому животику.
Пеленальний столик
Якби Катенька не показала, що це таке і як зручно — ми б його однозначно не купили, бо розуміли, що «пеленальний столик» іде в комплекті з ліжечком-манежем. Але у Катеньки ми побачили комод, у якого зверху відкидалась кришка і виходила місткий поверхня. Висота комода якраз на рівні грудей мами — зручно покласти, зручно переодягати, зручно робити зарядку і масаж. На комоді зручно розташувати предмети першої необхідності: підгузки, присипку, крем, вазелін, аптечку тощо. Решту дитячих речей зручно скласти в окремі ящики, щоб вони завжди були у мами під рукою. Наш друг Ваня люб’язно подарував нам обраний нами комод після повернення з пологового будинку. Ми вибрали комод-пеленатор Верес 90×90×51 см білого кольору (підходив під наш інтер’єр) — комоди менших розмірів незручні.
Перші два тижні, або як я провела свою міні-декретну відпустку
Відпустка почалась несподівано в усіх відношеннях. Офіційна версія для керівниць на роботі — пологи сестри, якій нема кому допомогти. Тільки під цим пристойним приводом мене відпустили навіть без заяви і передачі справ колежанкам. Звичайно, я попереджала про це заздалегідь, але точної дати ніхто не знав. Як нам казали на курсах, пологи — це свято, адже це день народження вашої дитини. І ми це нарешті відчули, опинившись утрьох вдома. Але насолоджуватись почуттями не було коли, бо турбот було дуже багато і ще більше — нервів через незнання, недосвідченість і страх завдати малюку шкоди, адже життя і здоров’я цієї маленької крихти повністю залежали від батьків — тобто від нас. Перше питання, яке треба було терміново вирішити — це догляд за дитиною: коли і як годувати, як вона має ходити в туалет, як обробляти пупок, як правильно вмивати, як почистити носик, як правильно стригти нігті, коли можна купати. Що можна їсти Женечці, а від чого краще відмовитись.
За час перебування в пологовому будинку ми вже трохи освоїлись із догодовуванням зі шприца та носінням «стовпчиком» після годування. Наступного дня після приїзду з пологового будинку до нас прийшла дитяча медсестра з місцевої поліклініки. Так належить за правилами: пологовий будинок передає інформацію в місцеву поліклініку і лікарка зобов’язана на другий день після виписки перевірити малюка. Це була жінка похилого віку, яка досить доброзичливо відповіла на всі наші запитання і дала ряд рекомендацій. Вона відлаяла нас за стан пупкової ранки. Рекомендую майбутнім мамам звернути на цей момент особливу увагу! За протоколом (а наші лікарі завжди працюють за чинним протоколом) обробку пупкової рани зараз роблять таким засобом, як Оксеніцепт — нас змусили купити його в пологовому будинку й ним зрошувати пупкову ранку (дезінфекція). Ще за Союзу пупкову ранку завжди обробляли спочатку рясно перекисом (розм’якшує ранку, можна прибрати зайві кірочки), потім рясно зеленкою (для знезараження). Медсестра відлаяла нас, що ми неправильно обробляли рану в пологовому будинку і це могло б призвести до серйозних проблем. Вона показала, як обробити її правильно, за що ми, звісно, їй подякували.
Оскільки вже наступного дня запитань знову була купа, було викликано педіатра додому (він приходив на курси). Також — під запис. І тут виявилось, що дві лікарки дали нам досить суперечливі поради, деякі — кардинально відмінні. Я вирішила зателефонувати Катеньці, щоб запитати її думку і отримати пораду. На найближчий місяць телефон Катеньки для мене став, як 911 😊
Через тиждень ми прийняли рішення поїхати до нашої гомеопатки Юлії Вікторівни — тим більше що вона справжній педіатр. Здивуванню не було меж, коли Юлія Вікторівна сказала третє. Осмисливши, хто що казав і до чого призвели їхні поради, ми прийняли однозначне рішення — слухати тільки те, що каже наша Юлія Вікторівна. І це було правильним рішенням. Або батьки приймають рішення самі, або треба слухати одну лікарку, якій довіряєш і яка надалі супроводжуватиме дитину. Ми почали вести харчовий щоденник для Жені, а також щоденник годування (якою груддю, пісяки, какашки, догодовування, прийом ліків, показники температури). Всі важливі параметри були структуровані й чітко контролювались.
Другим мегаважливим питанням, яке вирішувалось паралельно з першим на першому тижні, було розціджування Жениної груді. Альоша не спустошував грудь повністю, і це швидко призвело до проблеми — груди налились, виникли застої і болі. Ми знали, що питання треба вирішити менш ніж за 6 годин, інакше це може дуже погано закінчитись. У нас були контакти кількох масажисток із пологового будинку та контакти дівчини-масажистки з курсів, але саме того дня, коли Женю треба було розціджувати вперше — трапилось непередбачене. Усі пам’ятають ясний лютневий день 2014 року, коли в Києві вдень стався справжній апокаліпсис: оголосили, що є проблеми з поставками бензину — і за годину на всіх заправках утворились довжелезні черги. Метро не працювало. Ще за годину місто намертво стояло. Я розуміла, що до нас вже ніхто не доїде, але спробувала з’їздити за однією жінкою на Харківський — через 1,5 години з труднощами повернулась на свою Оболонь (пощастило, що в мене був майже повний бак). Жені було погано, піднялась температура. Вона знайшла в інтернеті дівчину на Виноградарі, але щоб спробувати вирішити питання на місці, виникла ідея звернутись до 4-го пологового будинку на Оболоні. Я відвезла її туди, їй спробували розмасажувати грудь, але безрезультатно. Я не заходила всередину, бо була з дитиною в машині, але Женя сказала, що враження від 4-го пологового будинку були жахливими. Навігатор дав нам надію за годину прорватись на Виноградар — і ми поїхали. Дівчина виявилась молодою мамою, яка перебувала в декреті з двома дітками (саме тому не змогла приїхати до нас). Загалом допомогла, розціджувала, сказала, що робити. Так ми всією сім’єю здійснили наш маленький автопробіг. На цьому епопея з розціджуванням не закінчилась. Це довелось робити ще близько 6–8 разів протягом перших 1,5 місяця, але всі ці рази до нас приїжджала дівчина, контакти якої нам дали на курсах. Руки у неї прекрасні, вона намагалась робити все максимально швидко і мінімально боляче та приїжджала день у день, одного разу навіть о 11 вечора. Загалом контакти такої людини мають бути завжди під рукою.
Перші два тижні ми (я зокрема, Женя і так майже не спала ночами) прокидались о 6 ранку й лягали не раніше 12 ночі. Весь цей час майже не присідали. Я взяла на себе питання ранкової гігієни Альошки (щоб Женечка хоч півгодини могла подрімати), прибирання (зокрема вологе — якомога частіше), біганину по магазинах і аптеках (весь час треба було щось докупити). Два тижні пролетіли дуже швидко — загалом відпустка вийшла знатна в усіх відношеннях. На стику другого і третього тижнів я поїхала на три дні у відрядження — відмовитись було неможливо. Так почались мої батьківські будні.
Ранок для малюка (о 6-й ранку) звичайно починається з годування. Після ситного сніданку дуже швидко наповнюється підгузок, а раз уже таке намічається — є сенс не тільки підмитись, а й умитись. Більшість процедур зручно проводити саме на пеленальному столику, висота якого оптимізована під легкий нахил уперед дорослої людини. Перший час (поки не загоїлась пупкова ранка) всі процедури відбуваються з використанням кип’яченої води. Ватними тампончиками (звичайними косметичними), змоченими в теплій кип’яченій воді, протираються очки, шия, за вушками, пальчики, долоньки і поступово все тіло. Одразу повністю роздягати малюка не виходить, бо йому ще холодно, тому доводиться по черзі. Особисто я для налагодження контакту пригадала дитячий мультфільм і примовляла при вмиванні:
«Рано вранці на світанку вмиваються мишенята, і каченята, і звірята, і жучки, і павучки. І Альошик умивається, очкам сонечко відкриває і хороший день починає»
Потім із вати робились турундочки (скатані руками тонкі ватні циліндрики, злегка звужені з обох боків), змочувались у кип’яченій воді і чистились ніздрі (дихання для малюка — це дуже важливо; досить тривалий час малюки вміють дихати тільки носом). Звісно, змінювався підгузок, вологими серветками все ретельно витиралось, потім ватними дисками протиралось, насухо витиралось тонкою пелюшкою, при потребі — провітрювалось.
Потім оброблялась пупкова ранка. Ранку злегка поливали перекисом, вона шипіла, потім звичайними косметичними ватними паличками акуратно очищалась по периметру і замазувалась зеленкою. Трохи пізніше додався легкий масаж пальчиків на руках, долоньок, а також пальчиків на ногах і стоп. Усе це займало близько години. Так, так — скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Звичайно, малюк не в захваті від того, що відбувається, і сприймає це як вторгнення — тому реагує відповідно. Завдання — домовитись і зробити це «з любов’ю». Форс-мажори — незмінна складова кожного ранку, від пролитої зеленки до описяної мами. Ладно мама — висохне, але це означає міняти весь одяг малюка плюс пелюшку на столі (запасіться спочатку великою кількістю одноразових пелюшок — дуже допомагають зберігати нерви). Роздягатись і вдягатись — це страшне випробування; вам по ходу все детально пояснять.
Один із ключових предметів турботи батьків — попа і мошонка у хлопчиків. Червона попа — це капець усім присутнім і плач без кінця. Червона попа — це SOS №1. Через налагодження травлення це може траплятись часто. Допомагає чергування крему від попрілостей (наш вибір — Драполен) і присипки (не обов’язково модної — звичайний харчовий крохмаль цілком підійде) та часті, дуже часті повітряні ванни. Коли загоїться пупкова ранка — звичайно, купання в морській солі або у травах, або хоча б ванночки. Влітку з цим легше, а взимку в панельному будинку сильно довго дитину з голою попою не потримаєш.
Нігті. Доросла людина навіть не замислюється, що нігті можуть бути складністю. Ще й якою! У малюків нігті ростуть дуже швидко: за 2–3 дні нігті вже на 1–2 мм виступають за край нігтьової пластини. Оскільки нігтики тонкі, вони дуже крихкі. А малюку цього не поясниш. Він звик активно рухати ніжками і ручками в животику у мами та продовжує це робити зовні, тому легко може зробити собі задирку з гострими кінцями на будь-якому нігті, зачепившись за одяг або простирадло. Гірше, якщо потім цією задиркою він дряпає себе, залишаючи на обличчі ранки. Для боротьби з цим явищем використовують рукавички-антидряпки — це спеціальні «відвороти-рукавички» на людячках або дитячому одязі, або просто надягають на ручки шкарпетки. І звичайно — стрижуть нігті. Для цього в аптеці купують спеціальні дитячі ножиці із заокругленими краями (скрізь пишуть, що ці ножиці треба використовувати тільки для дитини — і це правильно), дезінфікують їх перед застосуванням (я використовувала аптечний спирт на ватному диску). Підстригти нігті, поки дитина не спить, — про це не може бути й мови; простіше поставити собі за мету приборкати дику конячку 😊 Без наявних навичок це можна зробити тільки коли малюк спить. Як і в якій позі — це інше питання. Перший раз я це зробила ще в пологовому будинку, бо нігті на руках були довгими. Це був капець. З мене зійшло сто потів, перш ніж я підстригла обидві руки, поки він спав. Як відомо, нігті на ногах ростуть повільніше, і вперше я їх стригла через місяць або навіть пізніше. Коли він трохи підріс і почав спати чутко — халява закінчилась. Мамі Жені доводилось влаштовувати шоу (з іграшками, музикою, мімікою), притримуючи одну ручку, поки я стригла іншу. Стрижкою нігтів ефективніше займатись після купання малюка. Варто зазначити, що в середньому малюки пісяють на добу до 12 разів (деякі — до 24 разів), какають до 6 разів спочатку, потім рідше — до 2–4 разів на добу; кількість годувань на добу — 5–6, із них нічних — 2–3. Тому мамі нудьгувати не доводиться — мамі навіть присісти не завжди вдається.
Вага, ваги, годування і чому малюку важливо набирати вагу
У перші доби після народження малюки втрачають від 10 до 20% своєї ваги (сходить набряклість). Завдання перших трьох днів до виписки — відновити вагу, яка була при народженні. Без цього не варто сподіватись на виписку. Чому вага така важлива для дитини? Тому що вага — це прямий показник росту і розвитку малюка, а також роботи всіх його систем. Перший рік, а особливо перший місяць, малюк дуже стрімко розвивається, і для цього розвитку йому потрібна енергія, яку він отримує з їжею (молоком). З огляду на те, що відновити вагу дитини за відсутності молока в груді у мами — нереально, в пологовому будинку безапеляційно наказують: догодовуйте.
Є безліч виробників, які роблять готове догодовування для новонароджених. Ми не були готові до того, що доведеться догодовувати, тому довелось купити те, що було в пологовій аптеці (Hipp Pre). Розраховано, що відкрита пляшечка використовується протягом дуже короткого часу (до 6 годин) і має зберігатись у холодильнику. В коридорі біля сестринської є кілька холодильників. Раз охолодили — треба буде гріти. В мікрохвильовці — не можна, сама суміш має бути стерильною, тому залишався один варіант — водяна баня для самої пляшечки зі сумішшю. Ось тут і став у пригоді наш чайник і похідна залізна миска. Для зручності оцінки температури суміші (має бути теплою) в аптеці були куплені спеціальні дитячі ложечки — при правильній температурі вони змінювали колір. Нас налякали, що дитина може відмовитись від груді, якщо запропонувати їй відразу пляшечку з соскою, тому ми послідувались порадою й підігріту суміш набирали у щойно розпечатаний 20-кубовий одноразовий шприц. Голка для цього не потрібна. «Закулісна» підготовка завершена — і тепер годування! Влити по краплі цю рідину за умови, що малюк не вміє повноцінно пити і тільки вчиться ковтати — це справжнє задоволення. Йому дуже не подобається ця ідея, і він сильно опирається, крім моментів, коли краплі вдало зібрались у роті і він їх ковтнув, не захлинувшись. Спочатку ми могли це робити тільки вдвох. У пологовому будинку ми навіть не могли влити йому порцію в 3 мл за один раз — доводилось підігрівати ще раз.
Коли пішло молоко — стало веселіше. Принаймні мені стало веселіше, але мамі Жені (поки остаточно не була розціджена груд і поки він не навчився без засосів і здавлювання брати груд) так не здавалось. Але повернімось до ваги. Щоб контролювати вагу, потрібно зважувати дитину до і після кожного годування, бо вона має з’їдати певну норму за раз. Тому перші кілька місяців, особливо перший, без дитячих ваг не обійтись. Усі домашні ваги не підходять — у них похибка від 5 кг і вище. Суто теоретично можна було б використовувати сучасні кухонні — вони досить чутливі, але їх межа зважування до 5–7 кг і зважувати дитину на них незручно. Хоч-не-хоч, а мамам цей товар у будь-якому разі продадуть. Я, розуміючи, що без них нікуди, збиралась їх купити. Наша подруга Наташа вчасно мене зупинила: «Забий і візьми в оренду — через пів року вони тобі вже не знадобляться!». І справді: оренда за пів року обійшлась трохи нижче ціни нових ваг, але я їх повернула — і забула.
Отже, до всіх процедур догляду додається ще регулярне зважування плюс відмітка цієї ваги в особистому журналі. Важливо не забути записати, оскільки через перевантаження психіки будь-яка інформація в голові тримається не більше пів години; якщо не записав — у «стек» надходить нова, нова й нова інформація, і через пів години все вже забуто. Це здається дивним і смішним, але це факт. Наприклад, я ніколи не плутаю «ліво» і «право», у нашому випадку — «ліва груд» і «права груд», і Женя перед годуванням завжди мене перепитувала: «Якою груддю будемо годувати?» — раніше я б легко орієнтувалась і повторила б будь-яку послідовність навіть за добу, але тільки не тоді. Якщо не записали — треба реально напружитись, щоб згадати. Оскільки у Женечки виявились вузькі протоки, та й наш хлопчина виявився лінюхом і не хотів якісно спустошувати мамину груд (засинав на 20-й хвилині), через зовсім недостатній набір ваги в перший місяць наша педіатриня сказала: догодовуйте. Цей морок зі шприцом швидко вибив усім мізки, і було прийнято рішення таки купити пляшечку для годування. Катенька порекомендувала мені пляшечку Philips Avent, а дівчата з магазину «Антошка» звісно роздягли мене майже на найдорожчу модель — антиколікову з мегаанатомічною соскою. Хоча, якщо чесно, найдорожчу модель ще одної такої пляшечки нам подарувала наша подруга Іра.
З пляшечкою стало веселіше. Як суміш наша педіатриня порекомендувала нам дитяче харчування FrisoPep. Альошці воно дуже сподобалось — хоча для мене це була гидота гидотою з гірким присмаком (я її, звісно, спробувала). Інша справа — молочко мами Жені: солоденьке, смачненьке, тільки мені за все годування перепадало на кінчику язика трохи зціджиного.
Так у нас і повелось: груд — для задоволення, заспокоїти себе — любого, поспати з нею в роті, а пляшечка з соскою — це справжня чоловіча їжа, яку й вимагати голосно можна, й побистрей, побистрей. Спочатку наша педіатриня нам сказала: «Протримайтесь із грудним вигодовуванням хоча б три місяці, в ідеалі — пів року». Але ми в такому змішаному режимі протрималися до 11 місяців. І груд ішла на ура, і пляшечка була потрібна. Мабуть, їв би і далі, але у Жені почались місячні, і за другим разом (мабуть, грудне молоко змінило смак) наш хлопчик сам від груді відмовився. Припинення грудного вигодовування для Жені було цілком безболісним. Ми один раз її перев’язали на кілька годин. Все пройшло гладко й непомітно. Більше Альоша про груд не згадував.
З кумедного. Перший час, коли Альошка виснажував груд мами Жені, був проведений експеримент. Я дала йому свою груд замість соски — багато хто каже, що соска шкідлива. Жах, жах, жах! Мене вистачило на 30 секунд. Сосок перетворився на червоне місиво, на груді був засос (потім синець ще довго був). Соска шкідлива? Байдуже! Мамині груди і соски, а головне спокій — дорожчі! 😊
Купання
Купання, купання, купання, купання. Ці слова всі твердять, як мантру, і до певного моменту мені не було зрозуміло, чому така пильна увага. Секрет виявився простим: дитина просто витрачає частину своєї невгамовної енергії на воду, втомлюється і краще починає спати. Купання = спокійніший і тривалий сон. Перший час, поки не загоїться пупкова ранка, купати не можна — точніше, не можна занурювати ранку у воду. Ще перший місяць не можна купати у водопровідній воді, тільки у кип’яченій при температурі 37 градусів. Для антисептичного і заспокійливого ефекту також додають настойки на травах (ромашка, календула) — ми теж так робили через раз. У цей період зручно користуватись дитячою ванночкою, бо легко закип’ятити воду потрібного об’єму і таку ванночку можна легко поставити на стіл (це зручно, щоб не нагинатись, адже дитину треба весь час підтримувати). Найкраще місце для такого купання — кухня. Зачинивши двері, можна легко нагріти кухню до комфортної після купання температури навіть взимку. На кухонному столі до ванночки зручно підійти з усіх боків. Це немаловажно, бо першого часу купати (мити) доводилось удвох: я підтримувала, Женя мила. Нам казково пощастило, і до моменту початку нашого купання Катенька віддала нам дитячу ванночку. Ванночка була надзвичайно вдалою, бо виявилась італійською і анатомічною. Нова така коштувала близько 3000 грн. Чим зручна: вона досить широка й довга, дитина може повністю випрямити ніжки. Її внутрішня форма зроблена як нахилений стільчик із підголівником — це мегазручно; дитина туди «вкладається», і у мами вільні руки хоча б на 10 секунд. Для комфорту дитини ми спочатку обгортали малюка в тонку простирадло і занурювали у воду, починаючи з ніжок, потім відкривали простирадло, даючи свободу ніжкам. Альошик спочатку купатись не любив — не просто не любив, а занурення викликало страшний крик і плач, хоча реакція мала бути навпаки позитивною. Таке «купання» тривало максимум 5–7 хвилин, бо ми розуміли, що проти волі це робити не можна.
Опитали знайомих — отримали пораду купати почергово з годуванням. Спробували — стало веселіше, але крик все одно був. А купати треба щодня, бо для дитини це і зарядка, і навантаження на м’язи. Випадково ми виявили, що якщо його перевернути і тримати над ванночкою обличчям донизу (стандартне положення — спиною донизу, як у дорослих), крик затих. Виявилось (прочитали пізніше), що лежати спиною донизу було просто дискомфортним для нього положенням, і він голосно обурювався з цього приводу. Стали комбінувати ці варіанти плюс годування — стало веселіше, вже можна було купатись до 15 хвилин. Годування до купання — злегка, можна сказати як «аперитив», а після купання — вже повноцінне годування перед сном. Після купання зазвичай при світлі настільної лампи я стригла нігті. Дійсно, купання допомогло спати краще хоча б протягом 2–3 годин.
Пізніше, після 2 місяців, коли вже можна було перейти до звичайної ванни, було куплено спеціальне дитяче коло, яке застібалось навколо шиї і тримало Альошку на поверхні. Коло з ручками — це був правильний вибір, бо Альошка швидко навчився плескатись і їздити всередині ванни; ручки допомагали нам контролювати, щоб він різко не перекинувся назад. Окрім кола, звісно, купали почергово на руках (це капець спині за 5 хвилин), підтримували підборіддя однією рукою і животик другою. Таке купання могло вже тривати до пів години і приносило задоволення всім учасникам. Навіть наша кішка Марфа намагалась бути поруч.
Коліки
У дорослих людей іноді буває здуття живота або якісь спазми. Це триває недовго, але досить неприємно і навіть болісно. У маленького чоловічка перші три місяці налагоджується травна система; часто при годуванні малюк ковтає багато повітря, тому коліки — це одна з важливих проблем, що завдають малюку дискомфорту. Це крик, плач, підтягування ніжок, неспокійний сон. Батьки готові на все, аби полегшити страждання малюка. Кажуть, що у хлопчиків коліки проявляються більше, у дівчаток — менше. У нас були дуже сильні. Одразу був куплений Еспумізан, але він зовсім не допомагав. Потім Плантекс, потім свічки Вібрукол. І все одно проблема залишалась. Він зовсім не хотів лежати на животику перед годуванням — категорично. Тому єдиний варіант — якомога довше носити його «стовпчиком» після годування. Було випробувано багато способів і їх комбінацій, але найефективнішим виявився час (після 3 місяців життя стало налагоджуватись).
Підгузки
Звісно, я знала, що вони існують, але не могла уявити, скільки варіантів є в наших магазинах — очі просто розбігаються. Перший вибір нам треба було зробити при покупці в пологовий будинок. Вже не пам’ятаю, хто дав нам пораду — вибирайте підгузки з максимально низьким поясом. Порада виявилась правильною: низький пояс потрібен, щоб підгузок не натирав пупкову ранку першого часу. Ми з суто візуальних міркувань вибрали Libero Newborn. Користувались ними перші два тижні і були задоволені, але пачка закінчувалась дуже швидко, а великих пачок ми особливо не знайшли. Потім вирішили спробувати щось інше. Купили Huggies — теж нібито нормально; а потім Людмилка подарувала нам велику упаковку Pampers на виріст. У Huggies наш молодий чоловік до місяця своїм «брандспойтом» умудрявся пропісюватись по боках — часто доводилось через це міняти весь комплект одягу, а якщо це була ніч — то й комплект простирадел під ним. Коли ми доросли до Pampers, то на практиці для нас вони виявились найнадійнішими: тримали попри все 😊 Ми пробували ще серію Pampers Premium Care, але виявилось, що на ромашку попа миттєво стала червоною. Більше експериментів ми не ставили — користувались і користуємось тільки звичайними Pampers. Для оптимізації ціни моніторимо магазини й вибираємо оптимальну ціну великої або мега-великої упаковки. Наші знайомі розповідали, що їм підійшли тільки японські підгузки (найдорожче, що можна знайти в магазинах). Ми навіть не намагались ними користуватись. За нашими відчуттями, спочатку на критерій «подобається / не подобається» впливають, звісно, реклама (непряма обізнаність про виріб), зовнішній вигляд упаковки (картинка малюка) і думка знайомих. Пізніше — тільки фактор «зручно / незручно». На початку, чергового разу рятуючи попу, ми прочитали в інтернеті, що можна робити підгузки з тканини (шматки старих простирадел, випрані й проглажені) — так попа буде краще дихати. Знайшли схему складання такого підгузка, спробували. Повний капець! Оскільки він досить вільно сидить на стегнах, перші ворушіння — і він уже з’їхав, а значить, буде пісяний, а значить, треба міняти комплект одягу і все навколо. У цей момент ми зрозуміли, як складно було нашим мамам ростити нас без підгузків, а якщо ще згадати, що не було пральних машин — то взагалі жах.
Про прання. Перший час ми прали кожні два-три дні, не рахуючи попутно застраних дитячих речей, пелюшок, а нерідко і наших футболок та домашніх штанів — ми теж часто опинялись «під обстрілом». Перший місяць після прання все ретельно прасувалось.
Післяпологова депресія
Я на власному досвіді переконалась, що «післяпологова депресія» — це не більш ніж патріархальна відмазка і небажання допомогти партнерці. У Женечки зовсім не було післяпологової депресії, бо ми постаралися мудро до цього підійти. Я не люблю готувати і не готую. Цим завжди повністю займалась Женечка. Я прибирала квартиру, мила посуд тощо. Як я вже казала, для Жениних літніх батьків мене не існувало — я в явному вигляді з’явилась у ролі хрещеної мами (звичайно, яка живе окремо) тільки коли Альоші було пів року. Женина мама, звісно, хотіла їй допомогти, розуміючи, що донька сама виховує сина. Щоб зберегти спокій у сім’ї, Женя прийняла мудре рішення: її мама буде готувати і приносити їжу Жені двічі-тричі на тиждень, а також робити вологе прибирання. І це робилось, поки я була на роботі. Женина мама відчувала себе причетною, і ми, на щастя, не перетинались.
Я займалась закупівлею продуктів і рештою побутових питань. Женечка доглядала за Альошкою і готувала мені/нам їжу. Через місяць стало зрозуміло, що Женя зовсім не відпочиває. Тоді було прийнято рішення в дні, коли Женина мама не приходила, залучати мою маму до прогулянок з Альошиком, щоб у цей час Женечка могла поспати. Стосунки у мене з моєю мамою подекуди непрості, і щоб убезпечити себе від зайвих запитань і збурення, я вирішила їй просто не говорити, що Женя вагітна. Яке це було мудре рішення. Я сказала, що в нас народився син, тільки коли Альоші було 2 тижні. Спочатку була радість, яка змінилась страшним шоком. Мабуть, не кожна жінка у 61 рік зможе прийняти той факт, що її біологічна донька не хоче і не буде народжувати дитину від чоловіка, — але якщо вона хоче спілкуватись з онуком і допомогти, то може це зробити. Загалом вона висловила бажання допомогти, почала приїжджати з ДВРЗ на Оболонь і виходила на прогулянки з Альошею. Жені стало значно легше — як фізично, так і емоційно, бо вона могла компенсувати 1,5-годинним денним сном безсонні і переривчасті ночі.
Звісно, якщо на молоду маму звалюється і догляд за дитиною, і догляд за партнеркою, і побут — то післяпологова депресія гарантована. Але причина не в самій жінці, а у ставленні оточуючих до неї.
З кумедного
У вихідні, щоб дати Жені поспати, я намагалась одразу після ранкового 6-годинного годування забрати Альошу і піти гуляти — благо близькість Оболонської набережної сприяла тривалим і корисним для дихання прогулянкам. Пам’ятаю один весняний ранок. Було початок восьмої, коли я у жахливому настрої, тепло одягнена, крокувала з коляскою по набережній (на щастя — з Альошкою, що вже спав). У цей час набережна цілковито безлюдна; у вихідні навіть собак виводять пізніше. Іду, примружуюсь від яскравого, але ще холодного сонця, злюсь на власне безсилля і страшне бажання спати. І раптом назустріч мені йде мама з подвійною коляскою — значить, у неї двоє малюків. Я подивилась на неї, побачила її втомлене обличчя, очі — і раптом зрозуміла, що у нас все просто супер! Кому справді складно — то це їй, адже у неї подвійне навантаження водночас! У цю мить я прозріла. Як би мені не було складно — з цього моменту я завжди гуляла з сином у чудовому настрої, розуміючи, що у нас усе — супер.
Перша усмішка
До трьох місяців, коли коліки почали менше мучити і покращився зір, ми побачили диво — першу усмішку. Непередавані емоції! Виявляється, дитина вміє не тільки весь час кричати або солодко спати — вона ще вміє усміхатись. Це так красиво, так гріє серце і душу. Просто заряджає позитивом! І всі ці турботи вже не такі важливі — аби вона усміхалась знову і знову.
Як і другий триместр вагітності, період від 3 до 6–8 місяців називають золотим, бо дитину майже нічого не турбує (пізніше починають прорізуватись зуби). Альошка в цей період — у 4 місяці — нарешті спромігся почати лежати на животику і завдяки цьому вже сам тримав голову.
Коли нам було 2 місяці, ми запросили масажистку, яка показала (ми записали це на відео), як правильно і який потрібно робити масаж. Модний зараз динамічний масаж (коли дитину крутять і вертять на всі боки) ми не робили — ми «приміряли», як це було б нам, і вирішили: зайве. Натомість ми виконували той комплекс, який нам показали: я — легку зарядку вранці, а Женя — повний комплекс масажу кожного вечора перед купанням. Завдяки масажу у нас швидко зник тонус ручок і ніжок, ніжки стали добре розкриватись.
Кожен новий місяць приносив маленькі, але важливі перемоги: перший переворот навколо своєї осі, перша спроба сісти, перше вставання в манежі, перше повзання 😊 Я дуже шкодую, що ми не записували, коли і що відбулось уперше. Звісно, ми багато фотографували Альошку на телефон (просто телефон завжди був під рукою) і намагались знімати на відео — і все одно якісь деталі вже стерлись. З кожним днем позитиву ставало дедалі більше. Коли Альоші було сім місяців, ми поїхали у відпустку на море, в Одеську область. Це була наша перша спільна відпустка, і ми її чудово провели, даючи одна одній по черзі поспати.
Режим
Досвід показав, що режим — це важливо і корисно як у харчуванні, так і в сні. На самому початку можна було вибрати варіант: годування на вимогу або за розкладом. Ми вибрали на вимогу. Це означало годування в середньому кожні 2–3 години, але конкретний час годування вибирав Альоша. Перший тиждень він плутав день і ніч — виходило, що ніч була найактивнішою, і це було найскладніше, бо вдень у нас завжди знаходились справи. Вдень ми завжди були зайняті й не могли поспати, навіть якщо він засинав. Через кілька тижнів потихеньку вдалось відкоригувати це питання.
Завдяки режиму вже до 4 місяців, коли зникло одне з трьох нічних годувань, вдалось покращити якість і кількість нашого нічного сну — і це вже було круто! Мій день закінчувався близько 11 вечора після купання, Женин — близько 12 після годування; зате мій ранок починався о 6 після годування, і я намагалась дати Жені хоч 40 хвилин поспати. З огляду на те, що я працювала, такий режим мені — як «жайворонку» — підходив, і до від’їзду на роботу я іноді навіть встигала зробити вологе прибирання. Тоді я дивувалась сама собі — скільки всього може зробити людина, якщо рано прокидається. Вночі я майже не вставала — тільки в крайніх випадках. «Нічна варта» була повністю на Жені: вона годувала, кип’ятила пляшечку після годування, заколисувала. З огляду на те, що вдень у Женечки завжди знаходились справи по дому, вона мало спала і була дуже втомленою. Було прийнято рішення залучати бабусь до прогулянок, щоб Женя могла поспати хоча б 1,5–2 години вдень. Так і зробили — і це суттєво допомогло.
Шум, звуки і прогулянки
Ще на курсах нам розповіли, що рівень шуму, який чує малюк у животику мами, досить великий і сягає 60 дБ (для порівняння: найпотужніша кухонна витяжка гуде максимум до 50 дБ). Це шум маминого серця, току крові тощо. Малюк звикає до такого шуму, тому перший час він практично не реагує на гучні звуки. Коли він спав, я спокійно пилосмокила квартиру і мила підлоги. Ми жили своїм звичайним життям, не зачиняючи дверей. Він також не реагував на гучні звуки на вулиці.
До чотирьох місяців ситуація кардинально змінилась, бо у малюків слух адаптується до навколишнього середовища. Він міг прокинутись від гавкоту собаки, від гучного голосу перехожих. У цей період дуже чітко люди діляться на 2 категорії: одна (у якої, мабуть, є діти) — при вигляді мами з коляскою знижує гучність голосу; друга — продовжує горлати. У цей період намагаєшся уникати галасливих компаній, хоча рівномірний шум (дороги або води) не будить дитину — будять різкі звуки. Проблема не в тому, що дитина прокидається, а в тому, що вона лякається і прокидається з плачем. Заколисати її потім — складне завдання; заколисати можна тільки на руках, а значить нести на руках дитину і коляску. Спочатку я засмучувалась, що люди такі невиховані; пізніше — діяла. Якщо я бачила потенційних «будителів», показувала «тсс!», прикладаючи палець до рота, і якщо люди за секунду не реагували — робила таку гримасу, що до них одразу доходило, і люди замовкали на мить.
У цей період, з 4 місяців, краще залишати дитину спати вдома, ніж нервувати всю прогулянку й уникати людей. Гуляти краще з бадьорою дитиною, якій вже дуже цікаво пізнавати світ. Але довго в колясці Альоша не сидів, і нас дуже виручив подарунок моєї подруги дитинства Іронки — мами трьох гарних хлопчиків, яка живе в Нью-Йорку. Вона надіслала нам чудовий рюкзачок BabyBjörn — дуже зручний і функціональний. Для простоти він був перейменований нами на «переноску», і переноска з 4 місяців завжди бралась із собою на прогулянку.
Поки була зима і весна, а також коли знову прийшли осінь і зима, ми гуляли в колясці і використовували ще один подарунок від Іри — конверт у вигляді спальника нью-йоркської компанії 7a.m. Enfant, на спинці якого є прорізи для ременів. Для простоти ми назвали його «вкладень». Теплий, зручний і функціональний. У зимовий час зручність «завантаження і вивантаження» малюка на прогулянку — ключовий фактор. Ми одягали на Альошу людячок, легку шапочку, надягали легкий комбінезон і вкладали всередину «вкладня», пристібали ременями коляски, застібали зовнішню блискавку — і готово! У Альошки всередині вкладня була свобода рук і ніг, але при цьому йому там було тепло.
Дитина і тварини в домі
З моменту народження Альоші Іронка стала нашою спонсоркою і кілька разів надсилала нам речі — за що ми їй безмежно вдячні. Це нас дуже виручило: наш син виглядає дуже гарно, сам одяг дуже якісний, а це означає, що у нас є шанс передати цей одяг нашим нині вагітним подругам.
Коли я з’явилась у Жениному домі, там вже була кішка — кішка Марфа, точніше навіть Марфа Василівна, оскільки маму-кішку справді звали Васею (Василиса). Марфа мене не злюбила — вона не любила нікого, крім Жені. Марфа була досить агресивною кішкою і постійно мене виживала з дому: варто було мені опустити руки під стіл під час розмови — і вона тут же кидалась. Найцікавіше, що вона маленька і на вигляд мила кішечка. У мене вдома на той момент (я жила з мамою) був перський кіт Персей — лагідний і спокійний. А це чудовисько мене буквально доїдало; залишатись з нею наодинці було небезпечно. На моє щастя, вона не була кастрована й іноді раз на 3–4 місяці у неї бували, як це назвала Женя, «котюни». У котюнах вона ставала в прямому сенсі безмізковою ганчіркою. Завдяки моїй увазі до неї в ці періоди (я її жаліла і гладила) приблизно через 1,5 року вона мене таки прийняла. Я розповідаю це так детально, бо багато друзів, знаючи нашу Марфу, питали нас, що ми плануємо робити з кішкою, коли народиться дитина. «Нічого не плануємо» — відповідали ми, а самі вирішили все ж таки почитати інтернет із цього приводу, усвідомлюючи ризик агресії з боку цієї «милашки». Марфа завжди спала з нами в ліжку, точніше — на Жені, крім котюнів: тоді вона починала спати на мені. Коли Женя завагітніла і вже з’явився животик, Марфа любила лягти поруч, а малюк починав брикатись. Від кішки, навіть якщо вона гладкошерста, все одно дуже багато шерсті, особливо влітку. З народженням Альоші Женя прийняла рішення не пускати Марфу на наше ліжко в будь-який час доби. Марфа офігіла від такого розкладу — 10 років їй було можна на ліжко, а тепер ні. Вона намагалась, багато разів, але за рангом «старша кішка» в домі — Женя, і Марфі нічого не залишалось, як скоритись. Якщо раніше Женя гладила її щоранку і щовечора, вичісувала тощо, то з народженням Альоші у нас зовсім не залишалось на неї часу. Ми стежили, щоб у неї був корм, свіжа вода і більш-менш чистий туалет. Про ніжності не могло бути й мови. Звісно, вона всіляко виявляла інтерес до Альоші — намагалась його понюхати, в нашу відсутність сісти на його речі, бути скрізь, де в цей момент ми знаходились у квартирі. Вона супроводжувала купання, чекала з прогулянки. За весь цей час вона жодного разу не виявила до нього агресії. Більше того — вона, 10-річна кішка, зрозуміла і визнала, що тепер головний у домі — цей маленький крикливий чоловічок, бо всі стрибають навколо нього.
Коли Альошці було пів року, ми помітили, що Марфа стала погано виглядати: вона схудла і стала погано їсти. Довелось везти її до ветеринара (поїхали разом з Альошею, бо Женя його нікому не довіряла). Її оглянули, зробили аналізи (роздягли нас на зайві гроші) і сказали: у кішки сильний стрес, причина — поява дитини. Вона переживає, що її «замінили на п’єдесталі». Щоб не втратити кішку, я вмовила Женю (прим. Жені: настав, на мій погляд, час) знову дозволити їй спати з нами в ліжку і попросила Женю приділяти їй більше часу (хоча б раз на два дні брати її на руки і гладити). І о, диво — кішка почала оживати. Їй, як і раніше, не дозволялось лягати на місце поруч із Женею, бо там годували Альошу, тому вона повністю перебралась спати на мене. Після «амністії» у неї реально змінився характер на краще 😊 Наші переживання були зайвими. Марфа не просто не чіпає Альошу — вона його повністю моніторить: ходить за ним по п’ятах, спить поруч із ним удень. На нашу думку, в ній прокинувся материнський інстинкт, бо коли він підріс і почав повзати та ходити, він став її «вивчати» — тикаючи пальцем в очко або у вушко, або смикаючи за хвіст, або хапаючи за лапи, або намагаючись відкрити їй пащу, потрапити пальцем в очко. Вона нявкає при цьому, скаржиться, але терпить. Зараз, коли він сильно її замучує (ми, звісно, йому це не дозволяємо), вона може відмахнутись від нього лапою без пазурів, але все одно вона від нього нікуди не йде 😊 Вона у нас третя мама 😊
Дозвілля і розваги
Окрім масажу і купання, ми, звісно, гралися. Ми навіть не очікували, що нам надарують стільки іграшок: м’яких, гумових і дерев’яних гризунків. М’яким іграшкам я дала імена: кіт — «Матроскін» (він же Котофейович), ведмедик — «Михалич» (Михайло Іванович), корівка — «Голубика», райдужний жираф (найулюбленіша іграшка) — «Африка», бджілка — «Майя» (вона ж Жу-Жу), корівка — «Веселка», курочка — «Україночка», музична качечка — «Сонечко», і звичайно улюблений Метелик — Фея Роз.
Я показувала Альоші різні іграшки і зображала цілий зоопарк звуків. Він чудово реагував. Незабаром моя мама принесла нам дзвіночок, бубен. Альоші дуже подобалось — він усміхався і сміявся. Такі ігри дуже допомагали відвернути його або переключити навіть при сильному плачі. Також Женині знайомі подарували Альоші цілий загін водоплавних іграшок. З ними купання було веселим — і можна було трохи побешкетувати. Пізніше моя мама принесла нам ксилофон — він слухав його, затамувавши подих. Музика у нас пішла на ура. Моя мама (музичний працівник) створила для Альоші спеціальну дитячу добірку різних творів — мелодії без голосу. Під колискову музику ми засинали, під звуки природи робили масаж, під класичну музику (у спеціальній дитячій обробці) купались. Це чудово!
Трохи пізніше, з трьох місяців, стали показувати йому англійський канал BabyTV (був у найдорожчому пакеті Воля-кабель) — супер, навіть мені було цікаво і корисно підвчити деякі англійські слова, адже канал повністю англійською, складається з дитячих передач і пісень — дуже інтелектуально і позитивно. Ще пізніше стали показувати онлайн на планшеті дитячі мультфільми виробництва Baby Einstein. На ура пішли мудрі й добрі мультфільми японського мультиплікатора Хаяо Міядзакі «Мій сусід Тоторо» і «Рибка Поньо на скелі».
Про що мріють молоді мами?
Як ви вже, мабуть, зрозуміли — дозвілля самостійних молодих мам майже не передбачається. Женя мене іноді відправляла на йогу, іноді ми їздили в гості або гості приходили до нас. Ми багато, кожного вечора разом (а Женечка ще 2 рази вдень) гуляли по Оболонській набережній. Іноді мене завозили до «Дакоти» випити пива і з’їсти якийсь бургер. Джерелом інформації був Facebook, який я переглядала ввечері. За рік ми жодного разу не сходили в кіно, на концерти. Один раз були на фестивалі вуличної їжі. Для мене в такому образі життя — трагедії немає, але все одно іноді про щось мрієш.
Перший час мрії дуже прості й банальні — щоб малюк добре почувався і спокійно, солодко спав. Трохи пізніше ми разом стали мріяти про успіхи коханого чада: щоб вага стабільно набиралась, щоб ніжки розкрились, щоб тримав голівку, щоб почав перевертатись, щоб сів, щоб встав, щоб пішов… Самі ми — молоді мами — мріяли виспатись. Женя мріяла про особистий простір (хоча б годину на день, щоб ніхто не чіпав). Вже через пів року я, як мама, що працює, мріяла про відпустку (щоб виспатись і дати мозку відпочити), а Женя мріяла, щоб я швидше прийшла з роботи — щоб вона могла переключитись.
Зараз, через 1 рік і 5 місяців, я, вранці по дорозі на роботу слухаючи Kiss FM і чуючи ритмічну музику, мрію одного прекрасного дня потрапити на дискотеку. І ще поїхати до Іронки (ми з нею 20 років не бачились) у Нью-Йорк всією нашою сім’єю.
Джерела інформації
Оскільки ми категорично не дивимось більшість того, що показують по телевізору (новини, шоу тощо) і до народження дивились тільки канали про природу, науку і техніку, — ми, звісно, не особливо знали, хто такий доктор Комаровський і чому всі від нього в захваті (після народження сина на сидіння перед телевізором часу зовсім немає). На подив, популярне не завжди буває поганим. Наші друзі-мами дали нам почитати його книги, ми подивились деякі передачі і дійшли висновку, що він справді дає розумні й практичні поради простою і зрозумілою мовою. Нам були корисні його поради про купання і температурний режим у домі.
З того, що сподобалось — literatura психологині Юлії Гіппенрейтер, присвячена комунікаціям батьків і дітей. Женя, ще будучи вагітною, прочитала Спока, пару книг догляду за дітьми і методику Монтессорі. Я здолала тільки «Вагітний тато», решту читала в інтернеті — і то трохи, більше питала у подруг.
Звісно, читали щоденник розвитку малюка в інтернеті (є багато варіацій). Безумовно, в інтернеті дуже багато лушпиння і безглуздої інформації, але при бажанні корисну інформацію знайти можна. Безцінним джерелом інформації були і є наші подруги-мами, які пройшли цей шлях.
Наші рекомендації
Найбільший стрес — це коли стикаєшся з чимось уперше. Ключова рекомендація: освойте (хоча б познайомтесь) з основами догляду за дитиною до її народження. Ви зекономите собі та своїй партнерці багато-багато нервових клітин.
Народження дитини — завжди дуже значуща подія в житті; вас обов’язково привітають ваші друзі, знайомі і (сподіваємось) родичі. Для їхньої та вашої зручності складіть список бажаних подарунків — вони будуть вам вдячні за конкретику, а ви отримаєте те, що вам справді необхідно. Цю пораду мені дала Катенька, і вона на 100% виявилась вдалою. Нас виявили бажання привітати навіть ті, від кого ми цього зовсім не очікували, — і наш список дуже знадобився. Такий список ми складали одразу після приїзду з пологового будинку. Подарунки ми отримували протягом цілого місяця.
Не купуйте речі, не опитавши ваших найближчих знайомих мам — з вірогідністю більше 50% потрібні вам речі можуть бути у ваших знайомих. Ми отримали величезну кількість вживаних речей від Катеньки: поносили їх 2–3 місяці, виросли — і віддали іншим людям для їхніх малюків. Спеціально для мам створено сайт «Клумба», де можна вибрати й купити/продати нові або вживані речі. Перші пів року ми цим нехтували, а тепер успішно користуємось. Можна заздалегідь опитати знайомих щодо наявності знижкових карток у популярних дитячих магазинах.
Постаратись знайти адекватну педіатриню, якій ви зможете довіряти.
Бути уважною до мами, яка безпосередньо знаходиться з дитиною. Дбати про її сон, можливість прийняти душ, хоч іноді і хоч трохи давати їй особистого простору (книжка, сон, інтернет, дзвінок подрузі тощо). Залучати всіх оточуючих по можливості до організації побуту або брати це на себе. Мамі можна залишити тільки догляд за дитиною — від решти її треба звільнити.
Подбати про «гарячий» список перевірених людей та їхніх телефонів: масажистка (розціджування груді), педіатриня, масажистка для малюка, лікарка для мами; подружитись з адекватним дитячим хірургом/ортопедом. Знайти й записати телефон місцевої швидкої допомоги, знати, де знаходиться найближча чергова дитяча лікарня. Можливо, це й не знадобиться, але повірте: краще дізнатись заздалегідь, ніж у стані стресу вночі телефонувати на 103 і з’ясовувати, де це все знаходиться.
Записувати успіхи вашого малюка — коли вперше щось вийшло. Ми, на жаль, цього не робили. Забувається все дуже швидко: вже через місяць згадати складно.
Фотографувати малюка і/або знімати на відео — якщо дозволяють кошти, то за допомогою професійної фотографині. Малюки ростуть дуже швидко; перебуваючи поруч, багато чого не помічаєш. Фотографії та відео викликають найпозитивніші емоції.
Не боятись ходити і їздити в гості та запрошувати друзів до себе. Ми почали це робити з 2 місяців, деякі починають з місяця. Дитина житиме в тому ритмі, який зададуть їй батьки, і вважатиме його комфортним. Малюки, навпаки, чудово сплять у машині й під час руху.
Грати з малюком. Гра — це основне джерело інформації про світобудову. Гра з позитивними емоціями — це усмішка, сміх малюка і щастя для батьків.
Музика. Рекомендуємо! Готові передати нашу музичну добірку для малюків усім охочим.
Замість епілогу
Коли Женя була вагітною, я поділилась цією новиною зі своєю подругою-однокласницею — мамою двох діток, Валентиною. Вона лікарка за освітою і реаліст за життям. Вона подивилась на мене і сказала: «Я вас, звісно, вітаю, але з народженням дитини твоє життя зміниться назавжди. Ти готова?» «Так!» — миттєво відповіла я. «Я теж так думала, що готова, але до цього неможливо бути готовою. Діти — це дуже складно, це назавжди, це багато клопоту. Але це найкраще, що трапилось у моєму житті», — з усмішкою додала вона.
Женя, Альона і Альошка