Народження нашого сина

Шлях однієї лесбійської пари до щасливого батьківства — історія, розказана від першої особи.

Частина 1. Вагітність в одностатевій сім’ї Частина 2. 38 тижнів очікування

З щирою вдячністю за допомогу, підтримку і мудрі поради нашим подругам — чудовим мамам: Людмилці, Катеньці і Наташі.

На курсах підготовки до пологів обов’язково обговорюють, що для кожної пари означають пологи. Лунають досить важливі визначення й емоції, пов’язані з цим. У нашій групі були такі варіанти: природний фізіологічний процес, біль, переживання тощо. Щоб налаштувати нас на позитивний лад, лекторка нагадала, що пологи — це день народження нашого малюка, а значить — важливе свято для кожної сім’ї.

Вибір пологового будинку і лікарки

Я свідомо перенесла цей розділ у цю частину нашої історії, адже саме з моменту вибору лікарки можна починати відлік у питанні пологів — тобто самого процесу народження довгоочікуваного малюка.

Загалом є два підходи до вибору лікарки і пологового будинку: завчасний, усвідомлений вибір лікарки (і, як наслідок, пологового будинку, де вона працює) або пологи за швидкою допомогою. Другий варіант характерний для людей з дуже обмеженим достатком або з байдужим ставленням до життя. Повірте, таких чимало. Їхній мотив: «Я не платитиму за пологи. Лікарі зобов’язані їх прийняти». Так, це правда — лікарі справді зобов’язані прийняти пологи в разі надходження породіллі за швидкою. Питання лише одне: як ці пологи пройдуть для матері і дитини.

Ми вибрали перший варіант: завчасно опитали всіх своїх знайомих мам, з’ясували хто і де народжував, у якому пологовому будинку і у яких лікарок, а також уточнили, чи були вони задоволені. На курсах нам також розповідали про всі пологові будинки Києва. З’ясувалось, що наша подруга Людмилка тричі народжувала в 7-му пологовому будинку, а наша подруга Катенька і її подруга теж народжували в 7-му. Відгуки про пологовий будинок — позитивні. Ми взяли контакти обох лікарок і зателефонували спочатку Колесник Наталії Миколаївні — вона є завідувачкою пологового відділення пологового будинку №7. За відгуками моєї подруги було зрозуміло, що церемонитись вона не буде, але ми вирішили зустрітися особисто, щоб зрозуміти — «так» чи «ні». Після зустрічі стало зрозуміло: «так», вона нам підходить і ми народжуватимемо у неї.

Вибирати лікарку зараз можна й інакше — за відгуками в інтернеті. Багато мам пишуть відгуки в мережі; достатньо набрати в пошукових системах, наприклад, «колесник наталія миколаївна 7 пологовий будинок відгуки» — і можна знайти відгуки і навіть рейтинги. Я теж написала відгук і постаралась зробити це розгорнуто, щоб іншим парам було легше зробити свій вибір. Мій відгук можна знайти в інтернеті (я продублювала його на кількох сайтах), але для зручності дублюю його тут.

Альона, Женя і Альошка 2 вересня 2014 року

Відгук про 7-й пологовий будинок, Колесник Наталія Миколаївна

Народжували у НМ за рекомендацією подруги, залишились дуже задоволені. Велике людське спасибі!

Прийшли познайомитись, довго чекали аудієнції внизу в холі, але коли піднялись до її кабінету — отримали чітку й лаконічну інформацію, симптоматику початку пологів і точне розуміння, коли саме їхати в пологовий будинок. Більшого й не потрібно. Ми ходили на курси підготовки до пологів, тож надана інформація просто дозволила нам чіткіше орієнтуватись.

До другого візиту (оформлення документів) з’ясувалось, що у нашого малюка є підозра на ваду серця (коарктація аорти) — це дуже серйозно. Як і просила НМ, до 8 ранку ми їй не телефонували (пацієнт повинен поважати сон лікарки, і навпаки), хоча з 6 ранку вже були в приймальні. На моє здивування, о 7:30 ми побачили її у відділенні — виявилось, її викликали вночі на пологи.

Нас помістили в окремий пологовий зал. Спочатку і ми, і санітарки трохи відгребли за патьоки крові на підлозі (якщо хтось не знає — розкриття шийки матки це досить кривавий процес) — у залі має бути порядок! Ми прислухались.

У пологовому залі, особливо на цьому етапі, дуже важлива присутність партнерки: підтерти, дати води, дихати разом, стежити скільки часу пройшло від останньої дози епідуральної анестезії тощо. Знаючи наш діагноз, вона сказала: якщо дитина хвора — дуже важливо народити самостійно. Вона заходила досить часто, і через дуже болісні перейми було прийнято рішення робити епідуральну анестезію. Крім неї заходив медперсонал — запитати як справи, послухати серцебиття малюка. Особливо запам’яталась мила дівчина — інтернка Даша.

На самих пологах НМ конструктивно командувала всіма нами, кожен мав свою справу; нас народжував цілий консиліум, адже стан малюка був пріоритетним. Народили ми за 12 годин (від початку перших перейм), самі потуги — 1–1,5 години. Підсумок: наша дитина народилась здоровою (на третій день життя в кардіоцентрі Ємця діагноз, на щастя, не підтвердився — аорта розширилась). НМ щиро раділа разом з нами при виписці.

Ми трохи розірвались під час пологів, НМ зашила — все без проблем: не було ні температури, ні ускладнень, хоча після епідуральної анестезії відходили важко — серцебиття, слабкість, запаморочення, дуже складно встати.

Загалом великий мінус 7-му пологовому будинку — вони зовсім не навчили доглядати за дитиною! Зміна за зміною казали: «Це вам мала пояснити попередня зміна». Поки не зловила старшу сестру перед випискою і під запис не записала, що робити. Вважаю це своїм великим прорахунком — на курсах треба слухати не лише про пологи; найважливіше — вникнути в догляд за дитиною. Пологовому будинку над цим теж важливо попрацювати. Краще витратити 20 хвилин і під запис у палаті дати ключові моменти молодим батькам, ніж потім бігати по всіх змінах з дрібними питаннями — я розумію, що у них робота не з легких: на момент виписки у відділенні було 54 дитини!

Тим, хто народжує з мамами, легше — мама принаймні поділиться досвідом, а ми — дві недосвідчені людини — опинились у дуже складному становищі. І знову ж таки — партнерка після пологів незамінна: запитати, покликати медсестру, поставити питання, підігріти докорм, збігати в аптеку тощо.

Рекомендую Колесник Наталію Миколаївну для внутрішньо організованих людей. Якщо хоча б одна з вас (породілля або партнерка) слухатиме її (запитання ставити можна — відповідає чітко і по суті) — все буде добре. Важливо, що вона справді любить справу, якою займається.

Наталіє Миколаївно, великий вам привіт, найкращі побажання і багато здорових і красивих діток!

Альона, Женя і Альоша (який народився 14.02.2014)

Збори до пологового будинку

Збори до пологового будинку ні з чим не порівняти — ні з відпусткою, ні з походом, ні з відрядженням. Це окремий процес, який може зайняти чимало часу. Ми почали цим займатись після 30-го тижня вагітності, і збори тривали близько місяця. Звісно, ми не займались цим цілий місяць безперервно — це був аналіз списку й поїздки за покупками до магазинів для вагітних та аптек. На жаль, ми не змогли знайти магазин, де можна купити все одразу. Так, в інтернеті можна знайти готові набори до пологового будинку, але Женечка, проаналізувавши пропозиції, їх забракувала — не оптимально і дорого.

Досить вдалий список речей до пологового будинку був у методичці курсів «Абетка для батьків». Що ж це за таємничий список і чому знадобилось стільки часу? Це збори у невеликий, але індивідуальний «автономний похід». Чим краща підготовка до нього — тим менше потім бігати в аптеку при пологовому будинку. Спробую пояснити, для чого на практиці потрібні ці речі.

Що потрібно взяти до пологового будинку:

Одяг для пологів Навіщо: Щоб зручно народжувати. Знизу все має бути вільним, зверху — зручний варіант, щоб відкрити груди для годування. Це може бути дуже довга футболка або спеціальна нічна сорочка для пологів. Що точно не знадобиться — вовняні й дуже теплі речі, бо в пологових будинках зазвичай страшна спека. Що брали ми: Ми купили спеціально для Жені набір — нічна сорочка з відстібними бретельками для годування плюс легкий халат. Дуже вдалий варіант на практиці. У нашій палаті було мінімум 28 градусів — і це попри те, що ми постійно провітрювали.

Одноразові гігієнічні трусики + спеціальні гінекологічні прокладки + вологі серветки + одноразові пелюшкиНавіщо: Після пологів це дуже важливі компоненти. Після пологів матка сильно кровить, тому потрібні великі стерильні прокладки. При зміні прокладок не завжди вдається не забруднити трусики, тому одноразові — зручний і функціональний варіант. Купуйте одноразові трусики мінімум на розмір більше, ніж носите: вони не повинні тиснути. Щоб їх зняти, навіть не треба нагинатись — їх можна просто розірвати збоку. Навіть не думайте брати до пологового будинку вишукані трусики з рюшами або стринги — марні й непотрібні речі. Що брали ми: Женечка моя приїхала до пологового будинку в стрингах, а поїхала в моїх боксерах. У проміжку між цим були тільки одноразові трусики. Ми купили великі пачки вологих серветок для новонароджених — ними всі і користувались перший час, поки Женя не змогла встати і самостійно прийняти душ. Одноразові пелюшки знадобляться молодій мамі в перші добу.

Бюстгальтери + крем від тріщин на сосках Навіщо: Потрібні (мінімум 2 шт) спеціальні бюстгальтери для годування з відстібною застібкою спереду на чашечках. Виберіть зручний для вас варіант за дизайном: чашечки, бретельки, форма. Пишуть, що розмір чашечки треба брати на 1–3 розміри більше від вашого звичайного — коли прибуде молоко, груди можуть значно збільшитись. Це ваш найкращий друг на найближчі місяці. Мегаважливо мати із собою засіб від тріщин на сосках. На жаль, тріщини з’являються у 95% жінок, і як показують дослідження, це не залежить від підготовки грудей, а радше від фізіології. Що брали ми: Катенька дала нам із собою крем Пурелан. Він дуже знадобився, бо біль від тріщин на сосках дуже суттєвий, а до другого дня після пологів тріщини від смоктання вже з’явились.

Взуття для мами Навіщо: Капці, в яких зручно ходити в палаті, і гумові капці, в яких можна піти в душ. Що брали ми: Ми брали звичайні домашні капці + гумові шльопанці + одноразові бахіли.

Засоби особистої гігієни для мами Навіщо: Знадобляться рушники, зубна паста, щітка, мило або гель для душу, туалетний папір. Решту деталей треба продумати індивідуально. Що брали ми: Ми брали з собою фен — цього приладу там точно немає.

Побутові речі Навіщо: Чайник, великі серветки в рулонах, чашки, ложки, виделки, тарілки, глибока тарілка або похідна миска. 6-літрова бутель питної води. Сміттєві пакети. Мегаважливо взяти з собою власну постільну білизну (кілька комплектів). По-перше, на своїй простирадлі мама народжує, і своєю простирадлю вкривають її і дитину після пологів. По-друге, на своєму комплекті вона спить. Білизна має бути не красива, а функціональна — немає сенсу купувати нову, бо майже з 100% вірогідністю вся вона до приїзду додому буде вкрита плямами крові в тих чи інших місцях. Решта — індивідуально. Що брали ми: Нам дуже знадобилась порада Людмили щодо власного електрочайника. Мегазручно — і чай мамі зробити, і суміш для докорму на водяній бані підігріти. Пам’ятаю, ми забули цукор — і Людмилка прийшла до нас у гості з упаковкою цукру в маленьких пакетиках.

Розваги для мами Деякі пишуть: «Візьміть із собою iPad, iPod, щоб розважити себе в пологовому будинку». Чиста дурниця. По-перше, в пологовому будинку немає wi-fi. По-друге, об’єктивно ні на що немає часу. По-третє, якщо в молодої мами все ж знайшлось вільних 10 хвилин — краще витратити їх на відпочинок, а ще краще на сон. Єдиний реально корисний девайс — зарядка для телефону плюс поповнений рахунок на мобільному в обох партнерок. Можливо — фотоапарат, за умови що маму і малюка є кому фотографувати.

Одяг партнерки Я збирала себе сама. На пологи мені знадобились легкі шорти, футболка і шльопанці. Зверху на все це — одноразовий комплект із халата та бахіл, куплений в аптеці. Оскільки в пологовому будинку страшна спека, а ця уніформа досить задушлива — рекомендую оцінити свою переносимість високої температури і вибирати одяг для пологів виходячи з цього. Оскільки я прожила з Женечкою всі три дні в пологовому будинку і спала на надувному матраці на підлозі, мені знадобилась власна постільна білизна — простирадло, наволочка і підковдра. З одягу — ті самі шльопанці плюс кілька футболок.

Одяг для малюка Дуже важливий пункт. Наведу основний список, подробиці розкажу далі. Знадобляться шапочки, шкарпетки, пелюшки, повзунки (у холодну пору зручні «людячки», у тепле — розпашонки) — 3–4 набори, перший одразу забрудниться. На виписку знадобиться щось тепліше: комбінезон або ковдра (конверт). Соска (вона ж пустушка) нам особисто знадобилась ще в пологовому будинку.

Засоби особистої гігієни для малюка Дуже важливий пункт. Знадобляться упаковка підгузків типу Newborn 3–5 кг (виробників дуже багато, але нам підказали вибирати підгузки з низьким поясом, щоб підгузок не тиснув на пуповину). Вологі серветки спеціально для малюків, одноразові тонкі й теплі пелюшки, присипка, крем від попрілостей (нам підійшов Драполен). Ватні палички, ватні тампончики, дитяче мило. Спеціальні дитячі ножиці із заокругленими кінчиками. Аптечка (перекис, зеленка, стерильний бинт, вата, піпетка, термометр звичайний і електронний, одноразові рукавички, настоянка календули або спирт). Важливо весь одяг для малюка заздалегідь випрати, а потім ретельно випрасувати з обох боків. Гарною підмогою були заздалегідь випрані, прогладжені й порвані на шматки старі простирадла.

Їжа до пологового будинку Чай, цукор, вода. Їжа для партнерки. Все, що може знадобитись молодій мамі.

Це далеко не повний список речей, які можуть знадобитись для пологового будинку — ми просто постарались пояснити сенс кожного пункту.

Треба віддати належне: Женечка чудово підготувалась до зборів. Всі ці речі в міру купівлі комплектувались у набори й пакувались в окремому місці в квартирі. Коли настав час їхати — я просто взяла все це в руки і віднесла до машини.

Пологи і перебування в пологовому будинку

Для мене все почалось цілком несподівано — звичайної нічим не примітної ночі. Я звикла, що Женя 4–5 разів встає в туалет або прокидається о 3 ночі і дивиться фільми на iPad (не може заснути). Я зазвичай іноді прокидалась і бурчала, щоб вона спала. Цього разу було приблизно те саме. Було на початку 3-ї ночі, тільки вона не лежала, як завжди, а сиділа. Я буркнула «лягай» і відвернулась на інший бік, бажаючи заснути. Але Женечка не лягала — сказала, що тягне низ живота і вона поспостерігає; мені сказала: «Спи». Я заснула, але приблизно через годину — близько 4-ї — вона мене розбудила. Я застала її, що сиділа на ліжку з секундоміром. Я швидко прокинулась. Ми сиділи на краю ліжка і рахували разом — це були перейми кожні 3–5 хвилин. Увімкнули світло, і Женя скомандувала: «Збираємось і їдемо». Оскільки я майже не розлучаюсь з мобільним телефоном (це і телефон, і пошта, і календар, і нотатки, і інтернет) — у мене збереглись нотатки від 14 і 15 лютого 2014 року.

Пологи

5:59 — приїхали до пологового будинку (зі стоянки додому я мчала місцями 120 км/год). 6:00 — задзвонив будильник (навіть кумедно). 6:02 — попросили пройти до оглядової; прийшла дівчина — схоже лікарка; чула, що розкриття 1 палець, але перейми з частотою раз на три-чотири хвилини. 6:24 — схоже нас оформляють; байдужа жінка, яка весь цей час збирала зведення, перетворилась на ділового працівника офісу за комп’ютером. 7:00 — зняли верхній одяг і взуття, переодяглись, піднялись на 2-й поверх. 7:05 — повезли дівчину з дитиною на каталці; вона усміхалась, хоча виглядала втомленою; тато виглядав більш змученим. 7:15 — повезли ще одну дівчину з дитиною. 7:16 — доброго ранку, Наталіє Миколаївно. Виявляється, щойно закінчились пологи. Мені вона сказала, що у нас тільки початок. 7:33 — ще одну повезли з дитиною. Діточки смішні: із заплющеними оченятами, загорнуті в ковдри і обов’язково на грудях у мами.

У цей момент Женя вже була всередині пологового відділення. Далі мене покликали, я постаралась швидко збігати до машини і принести решту речей (і це було вірним рішенням, бо бігати туди-сюди з пологового відділення вже ніхто не дозволить). Женя зустріла мене не дуже привітно: «Де тебе носило? Я тут вся в крові, а мені навіть підтертись нічим!»

Розповідь від першої особи (Женя): «Санітарка двічі приходила і питала де мої речі і прокладки, які необхідно одягнути. Замість того щоб принести все, Альона вирішила все перебрати зі своєю властивою “супер”-швидкістю; в результаті я сама в палаті втрачаю кров, злякалась що щось не так, навіть виходила питати у медсестер, що чергували в коридорі (сказали — зараз прийде лікарка, подивиться). У пологовому залі нічого немає, навіть туалетного паперу. Так що все текло на підлогу. Замість того щоб одразу піти за речами, Альона сиділа і спостерігала за тим, що відбувається в пологових залах, цілу годину».

За патьоки крові на підлозі від Наталії Миколаївни відгребли всі: і Женя, і санітарки.

Насправді я сиділа в коридорі перед пологовим відділенням і чекала, коли мені хоч щось скажуть, переживаючи за Женю — її мобільний не відповідав. Іноді я підбігала до дверей, але мені відповідали: «Вам сюди не можна, вас покличуть». І лише десь через сорок хвилин, мабуть, та сама санітарка, яка відгребла, прийшла і сказала: «Заносьте речі і заходьте». Але речі були в машині — їх було багато. Я (як мені здалось) метнулась за ними стрілою, але для Жені час тік по-іншому. Коли я зайшла з речами, постаралась швидко все видати Жені, тьоті швидко все протерли, поки я переодягалась. Було близько 8 ранку.

Пологовий зал пологового будинку №7 — це великий, близько 20 кв.м, зал зі входом з коридору. В ньому відгороджений санвузол (душова, умивальник, унітаз), також є окремий умивальник для лікарів прямо в залі. Праворуч стоїть ліжко, поруч — великий кутовий шкіряний диван. Є м’яч для фітболу, а також звичайний стілець. На стіні висять годинник. Спека — страшна. Спочатку я одягла спортивні штани і футболку, а зверху — одноразовий халат. Через пів години зрозуміла, що здохну. Переодяглась у легший одяг. Мені також дозволили зняти халат як партнерці, що присутня на пологах. Але все це відбувалось дуже-дуже швидко, бо обстановка була дуже напружена. Жені було погано, у неї були дуже болісні перейми. Вона не кричала — просто її часто скручувало і вона стогнала. Витримувати це збоку, розуміючи що твоя кохана зазнає сильного болю, дуже складно. Спроба, як навчали на курсах, зробити їй масаж болючих точок, погладити — не вдалась: вона не дала до себе навіть торкнутись. Я відчувала себе безкорисним поленом.

Час тік дуже повільно, але досить часто хтось зазирав. Ми чекали. Прийшла Наталія Миколаївна, оглянула Женю і мовила: «Нічого не можу зробити — розкриття дуже мале, треба потерпіти. Коли буде 3 пальці, зможу зробити анестезію». Розуміючи, що Жені погано, в моменти, коли її трохи відпускало, я обережно почала щось пропонувати — пересісти на стілець, змінити позу, подихати разом — і вона почала мене слухати. Я просто налаштувала себе на її ритм; у моменти, коли їй було погано, я переживала разом з нею, намагаючись підбодрити: «зараз мине, вже відпустило, трохи потерпи» тощо. В якийсь момент у мене задзвонив мобільний по роботі. Я зі злістю вимкнула звук і прибрала його подалі (керівницям я ще о 8 ранку написала смс, що я з сестрою в пологовому — така була легенда).

Була половина на одинадцяту ранку, коли знову прийшла Наталія Миколаївна на огляд: «Можна робити анестезію». На курсах ми чули різні думки про епідуральну анестезію, особливо про її мінуси, але за таких шалених болів (хочу підкреслити, що Женечка значно більше за мене може терпіти біль) — ми навіть не думали продовжувати самостійно. Через 10 хвилин після епідуральної анестезії Женя нарешті, після 4 годин у скрюченому стані, змогла лягти. За цей час мила інтернка Даша часто приходила міряти серцебиття малюка — для цього до живота підключався спеціальний прилад.

Нам сказали: «Відпочивайте». Це було неймовірним полегшенням для нас обох. Ми нарешті змогли поговорити одна з одною, і Женя розповіла мені свої відчуття. Паралельно крізь стіни ми чули виски, крики й зойки, що лунали з інших пологових залів. Ми ще обговорили з Женечкою, що кричати — не конструктивно.

Епідуральну анестезію додають за потребою приблизно кожні 1–1,5 години. Мінус епідуральної анестезії (ми про це не знали) — встати з ліжка вже не можна; щоб сходити в туалет, приносять судно.

Десь на третій дозі нас потягнуло на сон. І ми трохи подрімали — вона на ліжку, я поруч на дивані. Це було дуже вірним рішенням. Сон перервав черговий огляд близько першої дня: «Є повне розкриття, анестезію не додаємо!»

Це було дуже несподівано. Даша пояснила, що зараз будемо народжувати, як треба перевернутись, як потрібно тужитись — і Женя намагалась це повторити. Даша стала прибігати частіше, і в якийсь момент прийшла разом з Наталією Миколаївною, яка сказала: «Видно голову». Це прозвучало як команда командира підводного човна: «Спливаємо!». Одразу в пологовому залі почалась рухавка: трансформували нижню частину ліжка, принесли столики на колесах з різними інструментами, прийшло багато народу — анестезіолог, акушерки, завідувачка дитячим відділенням. Перейми тривали, але Женя їх майже не відчувала поки діяла анестезія; тепер вона знову стала їх відчувати. Мабуть від несподіванки Женечка збентежилась від такої кількості людей (примітка Жені: мене перевернули, переносити перейми на боці і тужитись було набагато зручніше, ніж на спині з підтягнутими ногами), а Наталія Миколаївна жваво обговорювала з акушеркою і Дашею цей момент: «Ну, мені не здалось. Була ж голова! Точно була. Де ж вона?». Голова з’явилась знову. Перейми посилювались і перейшли в потуги. Кожен зайняв своє місце — акушерки там, Наталія Миколаївна на спеціальній підніжці в районі Жениного живота — щоб бути вищою за всіх і водночас бачити всіх. Хтось із лікарок стояв за спиною акушерок.

До цього моменту я перебувала збоку і навіть не намагалась спеціально заглянути туди, а зараз мені скомандували: «Ставай в узголів’я ліжка і підтримуй їй голову. Повторяй їй все, що я буду казати робити, бо мене вона може не почути, а тебе — повинна чути». Як потім розповідала Женя, навіть якщо тобі кажуть як треба тужитись і ти намагаєшся, — все одно це непросто зробити. В якийсь момент все йшло чітко: команда — виконання. Важливо в певний момент дихати або не дихати. Я старалась повторювати кожне слово, підбадьорювати і тримати голову Жені що є сил. Акушерки сказали, що голова дитини велика і може розірвати Женю. Вони обговорювали між собою, що робити — різати промежину чи ні. Я, до цього мовчазна, озвалась: «Прошу, щоб там усе залишилось красиво!». Не знаю, що вони про мене подумали в цей момент, але обговорення припинили — і НМ скомандувала: «Нехай сама пробує». Ще кілька потуг — і раптом: «З’явилась голова! За наступну потугу ти народиш», — сказала НМ. І справді: я вже бачила волосату голівку малюка і захоплено вигукнула: «Женя, я бачу голівку!». Але чомусь потуги на мить завмерли. За їхніми обличчями я бачила, що ситуація нештатна. НМ глянула на мене — я була спокійна і не панікувала. Було видно, що вона трохи хвилювалась. Вона скомандувала: «Женю, ти мене чуєш?! Голова вже з’явилась. Тобі треба зібратись і дуже постаратись. Ти маєш народити в цю потугу!». Женя була виснажена, вся в поту, але відповіла: «Я постараюсь, кажіть що робити». Коли потуга пішла, НМ поклала руку на живіт і командувала куди треба тужитись. Женя зібралась — і голова пройшла! Було видно, що це стало великим полегшенням для всіх. Здається, акушерка повернула малюка навколо своєї осі. Ще потуга — і він народився!

Мене, чесно кажучи, в цей момент цікавив тільки стан Жені, я намагалась його оцінити, але вона одразу запитала: «Де дитина, чому вона не кричить?». Я кинулась до нього, а в цей час він був у руках (в рукавичках, звісно) завідувачки відділення педіатрії — вона швидко спеціальним приладом відсмоктала йому слиз із носа і рота, надягла шапочку, шкарпетки, затиснула пуповину і швидко її перерізала. Мені навіть не пропонували, та я б і не погодилась. В цю секунду мене зовсім не цікавила пуповина — мене цікавив стан малюка. Я бачила, що він смикає ручками і ніжками, жмуриться від світла і хникає — і захоплено заявила Жені: «У нас хлопчик!», хоча ми знали це ще з другого триместру вагітності.

Ось що я записала в нотатках того ж дня: «Ми народились 14 лютого о 14:50 у великій і галасній компанії найкращих лікарів пологового будинку №7. Народились ми з синюватим обличчячком, але нам швидко відсмоктали слиз, витерли, одягли і віддали мамі на груди. Від завідувачки дитячого відділення ми отримали високу оцінку 8–9 балів за шкалою Апгар».

Приблизно 1,5–2 години ми провели в пологовому залі після пологів. Півгодини знадобилось на те, щоб народити дитяче місце (так називають плаценту), зашити Женю і привести там все в порядок — це робила сама НМ (робили з місцевим знеболенням; на тлі пологів це все не відчувається). Малюка одразу після народження поклали Жені на груди (потім забрали і знову віддали вже одягненого) і сказали, що його треба прикладати до грудей (щоб швидше прибуло молоко). Близько п’ятої-шостої вечора привезли каталку — це означало, що ми маємо перебратись до післяпологової палати.

Окремо хочу відзначити, як виглядає новонароджений малюк. Те, що показують у звичайних фільмах — повна фантастика. Добре, що наша гомеопатка розповіла, як зазвичай виглядають малюки після пологів, — інакше в мене стався б припадок прямо в пологовому залі. Наш малюк народився фіолетово-синього кольору, весь у змазці й сукровиці, шкірка зморщена, обличчячко і мошонка набряклі. Але вже за кілька хвилин синява почала проходити і колір змінився на буро-червоний (ніби людина після лазні). Поступово шкіра набувала світлішого відтінку, і вже до моменту виписки він був природного кольору.

У цьому пологовому будинку досить багато таких палат — вони однокімнатні, розраховані на 1 породіллю; у палаті є умивальник, комод з пеленальним столиком, маленьке дитяче ліжечко на колесах. За додаткові гроші можна було взяти двокімнатну палату, де в другій кімнаті є друге ліжко — але ми вирішили, що однієї кімнати нам цілком вистачить.

У пологовому будинку кожне відділення — це окрема країна зі своїми законами. Тому одразу після приїзду до післяпологової палати до нас прийшла лікарка і пояснила, що треба робити Жені: змінювати кожні 2 години прокладку, стежити за температурою, стежити за станом. І ще важливо в найближчий час самостійно сходити в туалет. Потім прийшла педіатриня, оглянула малюка, виміряла сатурацію (насичення крові киснем, опосередковано вимірюється по пульсу на кожній ручці та ніжці). Сказала стежити за його температурою і якщо що — кликати чергову медсестру. До Жені потім протягом 2 годин ще разів три заходили лікарки і медсестри, дивились і оцінювали об’єм кровотечі. Трусики (навіть одноразові) в цей день ніхто навіть не намагався одягнути, бо там все боліло, кровило і це треба було постійно контролювати. Жені зробили якісь уколи (мені тоді пояснили що і навіщо, але я вже не пам’ятаю) — щоб не було запалення. До нас прийшли із пропозицією одразу зробити малюку щеплення, але ми категорично відмовились. Погодились тільки на укол вітаміну К.

Оскільки підготовка до пологів велась за повної підтримки гомеопатії, пологи і післяпологовий період не були винятком. На пологи ми пішли з конкретними препаратами і розумінням, що і в якому випадку вживати. Коли були перейми (до епідуральної анестезії), я кожні пів години давала Жені призначені гранули. Аналогічно одразу після пологів я стежила, щоб дати їх вчасно і щоб лікарки не бачили (навіщо зайві розмови).

Настав час Ч, коли Женя захотіла в туалет — але спроба встати не вдалась. Оскільки вона більше 6 годин лежала плюс діяла епідуральна анестезія, при спробі підвестись виник ефект різкої слабкості, сильного серцебиття, аж до майже непритомного стану. Вставання — це була не моя ініціатива, цього вимагав медперсонал за протоколом. Вони приходили і ввічливо «стояли над душею», але при цьому, бачачи її стан, підбадьорювали, давали корвалол — і за третьою спробою встати (був вже глибокий вечір) ми з медсестрою вдвох під руки таки відвели Женю до туалету (на дві палати один туалет і він же душова). Я дуже переживала за неї, бо бачила, як їй дається кожен рух. Все завершилось успішно, але Женя з жахом розповідала, що за її відчуттями «там все зашито». За цей час наш малюк трохи подрімав і почав хникати; Женя іноді почала його (як і казали) прикладати до грудей. Голодна дитина різко і дуже болісно для Женечки хапала груди (різкий засос), але звідти нічого не з’являлось.

До вечора ми розіслали смс своїм друзям про нашу новину. Мене покликали святкувати, як це зазвичай роблять. Теоретично я була не проти: тонна втоми, багато витрачених нервових клітин, хотілось випити (помірно) і забутись сном. Але, оцінивши стан Жені і розуміючи, що вона поки не може сама встати з ліжка, взяти малюка для годування і покласти його назад, — я прийняла рішення залишитись. Оскільки другого ліжка не було і жодного розкладача теж — вирішили привезти в палату перевірений похідний варіант: тонкий надувний матрац і ще один комплект білизни плюс подушка для мене. Список швидко доповнився ще якимись побутовими речами для мене. Мене випустили; я з’їздила додому — і через 2 години, коли вже була ніч, нагодувавши вдома кішку і залишивши їй запас їжі і води, повернулась. Заснули ми швидко: Женя на своєму ліжку, я на підлозі — на матраці. Але ненадовго — малюк захникав. Вже не пам’ятаю як пройшла ніч, але за третім або четвертим пробудженням стало зрозуміло, що немає сенсу перекладати малюка окремо в його ліжечко — коли він зігрітий, він трохи спокійніший.

Цієї ж ночі в сусідній палаті через стінку весь час кричала інша дитина (дізнались, що це була дівчинка), а сусіди бігали всю ніч з палати в коридор і назад і дуже голосно — як і властиво невихованим людям — розмовляли; їх там було чоловік 3–4. Я щиро хотіла їх убити, бо будь-який звук після доби такого напруження був дуже болісним, — але не могла знайти в собі сил встати. Чергова зміна медсестер на моє запитання, що треба робити малюку, відповіла: «Нічого; якщо хникатиме, прикладайте. Завтра вам все розкажуть».

Пам’ятаю, що ранок (коли всі троє, змучені ніччю, ми нарешті спали) почався з безцеремонного відчинення дверей: прийшла медсестра, потім санітарка мити підлогу, потім ще хтось запитати, що Женя буде на сніданок. Їжі з собою в нас не було ніякої (тільки печиво), особливо для Жені, тому я запитала чи можна приєднатись мені — сказали: «Так, звісно». Потім прибігла сестра і сказала, щоб ми навели порядок, бо зараз буде обхід. Як це все було безцеремонно! У будь-який інший раз я б вигнала всіх до чортової матері і заборонила б навіть підходити до дверей — але ми від них залежали, бо зовсім не знали, що нам треба робити і коли.

«Обхід» звучало як радянське урочисте підняття прапора. Обхід — це ритуал для лікарів, що відбувається о 8 ранку. В один прекрасний момент вваливається юрба народу (чоловік 5–6) з розумним виглядом, швидко оглядає Женю, швидко ставить питання (не дуже бажаючи дискутувати щодо отриманих відповідей) — і так само швидко тікає, зачиняючи двері. І ти стоїш (сидіти не можна, як же — обхід!) у повному ступорі, осмислюючи що це таке було і думаючи як би зробити це комфортніше для себе. З іншого боку радієш, що все ж таки прийшли і що після огляду не сказали нічого поганого. Поки збираєшся з думками, вваливається нова юрба — вже педіатрів. Ті просять роздягнути малюка (перший раз я сказала, що не знаю як це правильно робити і прошу показати), міряють сатурацію, слухають серцебиття, легені, дивляться пупок. Ми одразу відгребли від чергової педіатрині, що не помили дитині голову і що під шапочкою у неї після пологів злиплося волосся. І що ми не провели ранкову гігієну носа, вух і складок. Я дуже заперечила: по-перше, нам не сказали, що це треба робити; по-друге, ми не знаємо що і як робити — хай хтось покаже. Педіатриня грізно буркнула, що це мали пояснити на попередній зміні, і сказала, що показати може чергова дитяча медсестра після обходу.

Я дуже засмутилась, бо справді не знала, як підійти до малюка і що робити: я боялась взяти його на руки, щоб нічого не пошкодити — такий він був крихітний. Через пару годин я таки зловила дитячу сестру, і вона прийшла. Пояснення відбувалось зі швидкістю скоромовки; так само швидко, але справді віртуозно вона вмила йому обличчя, протерла частину складок, обробила пупок, швидко сказала як помити голову — додала «тренуйтесь» і пішла. Стало трохи легше, але не дуже. Ці процедури повністю лягали на мене, бо зручно їх робити на пеленальному столику, а Женечка ще не могла встати і стояти.

На допомогу — разом із домашньою смачною їжею — о 11 ранку прийшла моя дорога Людмилка, досвідчена мама трьох дітей. Вона бадьоро взяла масика на руки і, коли я поділилась своєю проблемою «як би йому протерти голову», легко відповіла: «Не переживай, зараз ми його помиємо!». Швидко роздягла і понесла до крана умивальника. Ми (особливо Женя) були в повному шоці — нашого беззахисного масика і під водопровідну воду! Але Людмилка жваво коментувала: «Не переживай, ти думаєш їх якось інакше миють? Точно так само під краном; важливо просто не замочити пупок. Не переживай — я своїх теж так мила. Зате він буде чистий і помитий: ти в мисці йому голову так не вимиєш». Процедура зайняла максимум 5 хвилин. Масик спробував крякнути, але швидко зрозумів: марно. Голова була помита з дитячим милом, волосся і тіло, наскільки можливо, вимиті від змазки. Дитина була переодягнута у все нове (ми тут же зрозуміли, навіщо кілька комплектів одягу для малюка до пологового будинку) і майже миттєво заснула.

Ми (можливо тільки я) спокійно і дуже смачно поїли домашньої їжі й обмінялись свіжими враженнями про пологи. Світ заграв позитивними барвами. Прийшла ейфорія і радість буття. Людмилка пробула у нас пару годин, а масик проспав богатирським сном три або чотири години. Женя встигла прийняти чергову порцію вітань від знайомих по телефону. А потім до нас прийшла наша улюблена подруга Іра. Ми чудово поспілкувались, поки не прокинувся малюк. Потім годування, черговий вечірній огляд. Настав довгоочікуваний вечір. Змучений організм був готовий за мілісекунду заснути, але не тут-то було: виспаний масик вимагав їжі, якої, як і раніше, майже не було.

Цієї ночі ми зрозуміли, як помилилися у виборі власних дій вдень. Я чула про таку катування, коли людині не дають заснути — і через якийсь час заради сну хоча б на 5 хвилин вона готова майже на все. Цієї ночі я зрозуміла, що це таке. Страшна втома, що переходить у злість від безсилля, бажання втекти і забитись у далекий тихий кут. Це страшний психологічний стан. Зараз, дивлячись на ту ситуацію збоку, я цілком спокійна — бо з маленькою дитиною в сім’ї майже повністю зникає поняття «власний спокійний сон»; але тоді це була страшна ломка. Малюк кричав всю ніч — в нього щось, мабуть, боліло, а ми нічого не могли для нього зробити. Тільки під ранок, смокчучи груди, він трохи задрімав…

І знову ранкова побудка повторилась. Ранковий моціон перед обходом мене «освіжив»; я намагалась підготувати питання до приходу «почесних гостей». Коли пройшов сніданок і малюк трохи задрімав — ми за одну секунду опинились у ліжках. Нам вже не треба було пояснювати, що найважливіше вдень — наш сон. За дві секунди ми відключились на 1,5–2 години. Потім знову були гості (співробітниці з Жениної роботи). Потім почалась епопея з докормом малюка сумішшю для новонароджених — так нам сказали лікарки, бо він голодний, а молока все немає. Щоб він не кинув груди, за порадою лікарок ми не стали давати йому пляшечку з соскою, а давали підігріту на водяній бані до кімнатної температури суміш. Робили це за допомогою 20-кубового шприца (без голки, звісно), по краплі вливаючи йому суміш до ротика. Процес займав мінімум 20 хвилин і зовсім не подобався нашому синові, хоча влити треба було максимум 2–3 мл. Ця епопея повторювалась кожні 2–3 години після прикладання до грудей.

Була неділя, йшла друга доба після народження малюка. Груди, не звиклі до такого поводження, були виснажені вщент; з’явились тріщини, з’явився біль. Я зателефонувала Катеньці, і вона нагадала мені про Пурелан. Стало трохи легше, але не дуже. До вечора Женя практично ридала, прикладаючи малюка. Розуміючи, що попереду ще одна складна ніч, настрій різко погіршав. Було майже 9 вечора, коли зателефонувала Катенька і сказала, що вона внизу і привезла різні речі для малюка. Я спустилась і вмовила її підійти наверх — хоча вона і сама знала кожен куток цього пологового будинку, бо лише 4 місяці тому тут же народжувала свою доньку Сашеньку. Ми трохи переключились на розмови — і коли вона побачила стан Жениних сосків, запропонувала погодувати нашого малюка своїми грудьми. Це було геніально! Для нього повною несподіванкою стало справжнє молоко; він нормально поїв і заснув. Ми були казково вдячні Катеньці, бо перерва в годуванні на 4 години дозволила соскам трохи загоїтись — а наш малюк міг спокійно поспати вночі, і ми разом з ним хоч трохи.

Настав понеділок, а разом з ним — очікування, що є шанс нас сьогодні нарешті виписати. Зранку ми поїхали до Кардіоцентру перевірити стан аорти малюка на УЗД. Ми дуже переживали — це дуже важливий параметр для здоров’я малюка і функціонування серцево-судинної системи. На щастя, УЗД показало, що аорта розширилась до допустимих меж, і нам оголосили: «Ваша дитина здорова». Щастю не було меж!

Ми повернулись до пологового будинку — і тут виявили, що в нашу вузьку палату якимось чином втиснули друге ліжко (для мене цього ліжка не знайшлось). З’ясували, що за останні дві доби народилось 54 малюки і завідувач пологового будинку прийняв рішення підселити в одномісні палати ще по одній породіллі з малюком. Мені ця ідея зовсім не сподобалась: не хотілось, щоб моя дитина знаходилась за метр від чиїхось чужих мікробів. Я пробувала пропонувати гроші, просила НМ — але нічого не вийшло. Ми погодились прийняти ще одну маму з малюком (і, як виявилось, із чоловіком) — щоб ця дівчина не лежала в коридорі. Ми розуміли, що сьогодні нас все одно виписать і ніч ми проведемо вдома. На щастя, так і сталося.

Женя потихеньку почала рухатись на другий і третій день — і на виписку вже змогла одягнути свій одяг. Треба було зібрати і перенести до машини всі наші речі (їх було багато, я бігала тричі); машина весь цей час стояла під пологовим будинком, і я фактично не виходила з нього три доби — хіба що бігала після кожного обходу за чимось до аптеки на 1-му поверсі (то докорм, то шприц, то прокладки, то вата тощо).

Коли ми ще приходили домовлятись, ми бачили, що в холі є окремі двері, звідки іноді виносили красиво загорнутих малюків і виходили юрби святково одягнених родичів. Це називалась фотосесія при виписці — послуга, яку надає сам пологовий будинок за окремі гроші. Ну, ви, мабуть, пам’ятаєте: майже в кожній радянській сім’ї є фотка щасливої сім’ї із загорнутим немовлям на сходинках пологового будинку. Я пригадала і теж захотіла — на пам’ять все ж таки. Але Женя не прийшла у захват від моєї ідеї: вона була втомлена і погано почувалась. Я все ж умовила одягнути на сина святковий костюм, який подарувала Катенька.

До моменту, коли нас виписали, видали всі необхідні документи, ми отримали мікро-подарунки від пологового будинку (чиста реклама і пробники), я під диктовку дитячої сестри (єдина адекватна попалась) записала, що робити з малюком вдома, винесла речі — і ми зібрались. Виявилось, що було вже близько 7 вечора, і відділ «урочистої виписки» був зачинений. Я, звісно, засмутилась. Але ця сестра провела нас до дверей і за моїм проханням сфотографувала. Ця фотка зроблена в погано освітленому холі, але вона дуже класна. Ми щиро усміхались — що ми нарешті вільні. За три дні ми здорово схудли і на фотці виглядаємо відмінно — майже як після курорту 😊

Так що забирали з пологового будинку ми себе самі — і наш Альошка, як новий киянин, побував на екскурсії в центрі нічного Києва. Коли ми приїхали додому, нам допоміг розвантажитись наш друг Ваня — це було дуже до речі й заощадило мої сили на вологе прибирання квартири (сказали, що так треба і це корисно для дитини). Розкластись нам допомогла наша подруга Наташа, яка принесла нам їжу (дякуємо її мамі Ларисі Іванівні — було дуже смачно) і допомогла з доглядом за Альошею.

Це було казкове блаженство — лягти у власне ліжко і о 12 ночі (хай і ненадовго) заснути за секунду.

Альона, Женя