Я Катря, ми дружимо. Мене звати Марія, ми з Катрею подруги — живу час від часу в Києві.

Як ми познайомились

Познайомились ми доволі давно, коли, мені здається, ми обоє були ще дітьми, більш-менш. Але, прям, я тебе пам’ятаю з часів, коли ти ще була дитиною, а я вже була доросла. Ми були разом у літньому таборі: Катря була там дитиною, а я була вожатою.

Хто я є

У мене є складнощі з моєю орієнтацією і моєю гендерною приналежністю, тому що я не дуже розумію цей концепт. Я думаю, що я пансексуально-гендерфлюїдна людина, але більше ідентифікую себе, в принципі, як сапфічну істоту. Але така штука є: я не розумію, як я маю любити стать і чому я маю любити стать, а не людину.

Я жінка, і мені подобаються чоловіки. Ні, не так, напевно. Мене приваблюють чоловіки, але мені подобаються і чоловіки, і жінки. Я просто, напевно, ще не там.

Ти просто трошки інша

Мені здається, що вперше я почула про твою орієнтацію щойно. Не знаю, це ніколи не було чимось для мене суперважливим. Для мене Катря — людина, яка відрізняється від більшості людей з мого оточення тим, що вона просто трошки інша. Те, як вона себе веде, як вона виглядає, як вона себе позиціонує і проявляється, відрізняється від того, що я звикла бачити частіше за все у своєму оточенні. Але, не знаю. Ну, хто як хоче, так і живе, в принципі. А кому що подобається — це вже щось особисте.

Саме противне і жахливе — це коли кажуть, що частина ЛГБТ-спільноти — це педофілія. Ну, типу, це педофіли. Як це люди пов’язали, я не розумію.

Мені дуже важливо, що ти приймаєш мене прямо такою, як я є. І прямо не ставиш якісь… ну, типу, питання ти ставиш, але прямо не означуєш мене — тому що мені важко, коли мене означують, мені важко самій собі себе означувати. От. І мені просто подобається це тепло, яке існує.

Чому важливо говорити

Як і в будь-якій історії з правами, яких нема, важливо говорити. Бо поки що не всі люди, які розуміють про людину, про її природу, про її особливості, впливають і приймають важливі рішення. І поки у нас є люди — їх більшість — які цього не розуміють, а коли ще на фоні цього є насильство, дискримінація і все інше, то, ну, прям хочеться кричати інколи про це і виходити на прайди.

Не на прайди, а на марші більше. Бо прайд — це одне: прайди — це ми святкуємо свою сексуальність і свою особливість. А марш — це більше ми показуємо, що ми існуємо, нас багато, і ми хочемо, щоб у нас були ці права. Бо ми нічим не відрізняємося від інших людей, щоб мати ці права.

Ми — частина суспільства

Мені іноді важко з тим, що існує ЛГБТ-спільнота — і існують, типу, як інакші люди. Так, отам вже інакші люди, з особливостями. Я кажу, що це якось не вплітається в суспільство так, як таке має бути. Ну, типу, я не знаю — якщо ми заглибимося там в історію, ну, не було часу, коли в нас не було ЛГБТ-спільноти. От немає тварин, в яких… Чому ми не називаємо у тварин, типу, ЛГБТ-спільноту, якщо там є, типу, прояви любові між ними?