Зміна імені трансгендерної людини на бажане: як це відбувається в Україні

<center>Лора Палмер, м. Львів</center>
Лора Палмер, м. Львів

Навіть без проходження процедури корекції статі трансгендерні люди мають право на зміну імені та прізвища, однак у РАЦСах їх можуть переконувати в протилежному.

Офіційна процедурна отримання дозволу на внесення зміни у графу «стать» у офіційних документах в Україні може зайняти кілька років, адже включає перебування на обліку у психіатра як мінімум протягом року, необхідність психіатричного огляду в стаціонарі й дорогі та ризиковані медичні втручання, зокрема, стерилізацію. Часто на цьому шляху доводиться стикатися зі стигматизацією, конфліктами, свідомим затягуванням процесу та корупційними ризиками. До того ж, частина трансгендерних людей не вважає доцільним для себе погоджуватися на медичні втручання й інші дискримінаційні вимоги, які передбачені українським законодавством для юридичного визнання корекції статі.

Отож дехто вирішує для початку змінити ім’я на те, яке відповідає їхній гендерній ідентичності.

Навіщо це потрібно? Чому не можна не зважати на те, що написано в паспорті і представлятися бажаним ім’ям? Причин кілька. Перша банальна: у всіх ситуаціях, коли йшлося про офіційні документи, я чула ненависне для мене чоловіче ім’я, хоч ідентифікую себе як жінку. По-друге, частина людей (не виключно, що з метою стигматизації) спеціально перепитувала яке в мене формальне ім’я чи акцентувала на невідповідності паспортного імені та моєї зовнішності.

По-третє, при спробах знайти роботу, ім’я, зазначене у резюме чи авторстві і те, яке фігурувало в офіційних документах, не співпадали.

Думаю, чимало траснгендерних людей могли б значно продовжити цей список.

Отож я вирішила змінити ім’я та прізвище. Мені хотілося, щоб і в офіційних документах фігурувало не те, котре написали при народженні, а саме моє ім’я, те, з яким себе ідентифікую. Дізнавшись, що стаття 295 Цивільного кодексу України передбачає, що «фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я», прямую до РАЦСу.

На здивування, замість того, щоб просто прийняти заяву, працівниця починає переконувати мене, що без зміни графи «стать» з чоловічої на  жіночу, нібито не маю права взяти собі обране ім’я, адже його прийнято сприймати як жіноче.

Мовляв, і в їхньому РАЦСі, і в інших вже були схожі спроби, але буцімто у них існують якісь «внутрішні документи», що не дозволяють такий варіант.

Мені, приміром, замість «Лора» запропонували знайти та переглянути список нейтральних імен, зокрема, пропонували «Лорі». Все це працівниця РАЦСу говорила доволі дружнім, спокійним тоном і я вже схилялася до того, щоб їй повірити і погодитися на той компромісний варіант.

До того ж, чиновниця ще й навела приклад, коли у їхньому РАЦСі трансгендерна людина до корекції статі пробувала змінити ім’я на те, що відповідає її ідентичності, але у результаті погодилася на гендерно нейтральне.

Наскільки мені відомо, були й інші випадки коли трансгендерні люди не ризикували суперечити чиновникам. Але я все ж вирішила детальніше переглянути законодавство.

Згадана стаття 295 Цивільного кодексу України вказує чіткий перелік підстав для відмови у зміні імені: перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; наявність у нього судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника та подання неправдивих відомостей про себе. Жодна з цих підстав мене не стосується. Спроби знайти інші законодавчі норми, які б могли стати перешкодою для реалізації законного права, та прецеденти заборони зміни імені в аналогічних моєму випадках результату також не дали.

Знову прямую до РАЦСу. Тепер мені кажуть, що після написання заяви призначать… філологічну експертизу гендерної приналежності імені. Але стоп. Цивільний кодес жодного аналізу на гендерну приналежність імені не передбачає. А державні службовці не мають права діяти на власний розсуд, вони повинні керуватися виключно законом. Тому пояснюю, що згідно з законом маю право написати заяву з проханням змінити ім’я та прізвище, працівники РАЦСу зобов’язані її прийняти та розглянути. А далі вже або дозволити зміну імені та (або) прізвища, або написати офіційну обґрунтовану відмову, яку можна оскаржувати в суді.

Як і очікувалось, процес розгляду від одного, як мене зорієнтували в РАЦСі, затягнувся до трьох місяців – максимальний термін, відведений законодавством.

Був момент, коли зателефонували з відділку МВС (де очевидно мали перевірити чи нема в мене судимості) з пропозицією приїхати, забрати документи й самостійно передати їх в РАЦС та тим самим прискорити розгляд. Не виключаю, що мені справді вирішили допомогти, але оскільки подібне «прискорення» не передбачалося законодавством, вирішила не ризикувати.

Через три місяці мені видали свідоцтво про зміну імені.

Ставлення чиновників у процесі заповнення бланків та отримання документа було різним — від цілком доброзичливого до осудливо-жалісливого на кшталт: «Ой, як то неправильно…», «І треба вам те? І так потім будете все змінювати — не можете дочекатись?».

Ще місяць знадобився на сам процес виготовлення паспорту.

Тепер і в офіційних документах я Лора.

Шкода, звісно, що поки графи «стать», а також «по-батькові» не можна змінити суто за власною заявою, як це є в окремих європейських країнах, але й даний крок значно полегшує життя.

Підсумовуючи. Для того, щоб змінити власне ім’я та прізвище (та не стать і не по батькові) достатньо заяви. Детальніше порядок державної реєстрації зміни імені фізичної особи – громадянина України описаний на сайті Міністерства юстиції – Порядок державної реєстрації зміни імені фізичної особи – громадянина України. Перед тим як прямувати до РАЦСу, не зайве з ним ознайомитися.

Рекомендуем: